Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Гарячі долоні беруть моє обличчя в оберемок. Очі Алекса сяють теплими вогнями осінніх вогнищ.

- Я хотіла до тебе, - кладу долоні поверх рук хлопця.

- Навіжена, - Алекс міцно мене цілує, руками ніжно пригортає мене до себе. – Ти така гарна.

Алекс оглядає мою сукню, обережно поправляє пасма волосся.

- Мені потрібно до команди, почекаєш мене?

Теплі долоні залишають моє обличчя. Відступаю від хлопця на крок.

- Так. Я тільки знайду Наталі.

Алекс цілує мене в щоку та біжить до команди.

Подругу я знаходжу на тому місці, що я її залишила. Біля неї стоїть Макс з іншого боку огорожі, спершись на перила.

- Макс, привіт, - плескаю брата по спині.

- Ліві. Чекайте на нас тут, - хлопець показує на подругу.

Макс відривається від огорожі та залишає легенький поцілунок на щоці Наталі.

Подруга здивовано дивиться на хлопця. Макс лиш підморгує їй та біжить до Алекса.

Очі подруги супроводжують кожний крок хлопця.

- Що ми будемо робити? – запитую дівчину.

- Чекати хлопців, - Наталі відриває погляд від Макса.

- Я не про це. Поїдемо додому? Нам немає де ночувати.

- Нікуди ми не поїдемо, - гнівається Наталі. – Щось придумаємо. Переночуємо на пляжі.

Зала поступово пустішає, поки на трибунах не залишаємося ми з Наталі та незнайома дівчина, що читає книгу.

- Може вона не знає, що це не бібліотека, - шепоче мені на вухо подруга.

- Яка ти зла, - закочую очі. -  Вона певно когось чекає.

Відчиняються двері із роздягальні. Звук клацання замку в пустій залі привертає нашу увагу. Це Філіп. Наймовчазніший і найспокійніший гравець братової команди. Він вітається з нами сухим кивком голови. Дівчина як по команді закриває книгу та опиняється біля нього. Філіп бере її за руку і вони мовчки виходять із зали.

Слідом вивалюються із роздягальні всі інші гравці, голосно радіючи і обговорюючи моменти із матчу.

Алекс з Максом біжать до нас, опереджаючи хлопців.

- Дівчатка, ви просто красуні сьогодні. Як щодо танців за нашу перемогу? – хижо посміхається Маркус.

- Не сьогодні, - повертаю хлопцю таку саму посмішку.

Алекс обіймає мене за талію, притягує ближче до себе.

- Сьогодні додому ми не поїдемо, - впирає руки в боки Макс.

- А де ми будемо спати? – запитує Наталі.

- Філіп залишиться сьогодні у своєї дівчини, тож один вільний номер є. Хоча я сподіваюся, що спати ми не будемо, - хитро посміхається брат.

- Чудово, - Наталі стає ближче до Макса.

- Наталі, ходімо з командою святкувати? – пропонує хлопець.

- Ходімо, - дівчина приймає простягнуту руку брата. – А ви?

- Ми пізніше приєднаємося, - запевняє Алекс.

Я прикушую губу та переплітаю наші пальці.

- Якщо не прийдете, я зрозумію, - пильно дивиться на мене брат. – Ключі Алекс у тебе, я забрав ключі Філіпа.

Макс прощається з Алексом та нахиляється до мене,тепло обіймаючи.

- З днем народження, сестричко. Будь розумничкою, - тихо каже мені хлопець.

Макс тягне Наталі за руку. Ми спостерігаємо як за ними зачиняються двері.

- Що ми будемо робити? – цікавлюсь я.

- Спочатку ходімо до машини, а далі, що обереш. Сьогодні твій день. Але спочатку до машини.

Алекс цілує наші переплетені пальці та виводить мене на парковку.

Я спираюся на бампер машини Алекса, поки хлопець шукає щось в бардачку.

- Ластівко, я мав подарувати тобі його завтра і ще букет квітів, але ти трохи змінила мої плани. Квіти обов’язково будуть завтра, - запевняє мене хлопець та простягає мені синю оксамитову коробочку.

- Що це? – приймаю її ледь дрижачими руками.

Тільки б не обручка, до цього я ще не готова.

Алекс мовчки уважно спостерігає за мною.

Пальцями тягну за стрічку, розвʼязуючи її. Проводжу пальцем по оксамитовій поверхні. Відкриваю кришку.

- Господи, цього не може бути. Це дійсно воно, - кричу на всю паркову та міцно обіймаю хлопця за шию.

- Це не точно воно. Я не зміг знайти чогось підходящого під твій опис. Тож робили все по твоєму ескізу.

- Я думала, що викинула папірець, - вражено кажу я.

Одного дня, коли Алекс допомагав мені робити домашню роботу, я розповіла йому про намисто бабусі.

В тяжкі часи, коли мама була маленькою, а бабуся залишилася вдовою, вони виживали, розпродаючи власне майно.

Коли не залишилося майже нічого, а гроші були дуже потрібні, бабуся продала своє намисто, яке їй подарував дідусь. Воно було чарівне, зачароване доброю відьмою.