Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

відбувалися на поверхні шкури барабанів та гонгів. Потім він вивчав в Освенцімі крики жаху ув'язнених. Відкрив там якісь невідомі явища. Безперечно, йшлося про непрямий вплив голосів на матерію, у десятки разів підсилених страхом. Про електричні лампочки, які вибухали. Про одвірки, що дрижали. Про явища, схожі на ті екстремальні випадки, коли співачка голосом розбиває на друзки кришталевий келих…

Він записував на плівку зойки й вимірював їх інтенсивність.

Він вивчав звукові хвилі й визначав межі їх впливу.

Такими були наукові дослідження Людожера.

Він шукав крик, який можна було б застосовувати як зброю.

Крик, який убиває.

Цей міф існує в усіх цивілізаціях. Ганс Вернер Гартман зробив його об’єктом наукової програми. Ось чому він шукав дітей із чистим голосом. Ось чому він катував їх. Аби добути звукові хвилі найвищої напруги. Звукові розряди, що проникали б у слуховий орган людини і руйнували його.

Унаслідок якогось невідомого феномену дитяче горло, доведене до пароксизму, утворювало смертельну звукову хвилю.

Ніби тягнучи за ниточку, Каздан пригадав і інші деталі, що підтверджували його теорію.

Він згадав, що сказала Франс Одюсон, експерт-отоларинголог зі шпиталю Трусо, коли говорила про голку, яка проколола завиток внутрішнього вуха: «Вона пройшла крізь слуховий апарат, як звукова хвиля дуже великої потужності».

Каздан не міг собі уявити простішого розв’язання проблеми.

Зброєю злочину була звукова хвиля.

Ось чому не було знайдено ніяких матеріальних частинок у слухових органах жертв. Знаряддя вбивства було нематеріальним!

Ще одна деталь, ще одне підтвердження. Коли він піднявся на хори собору, то почув свистіння у трубах органа. Він тоді подумав, що йшлося про слід від зойку Ґетца, який помер від нестерпного болю. Але було якраз навпаки.

То були сліди крику, який його вбив.

Крику когось із дітей.

Хлопчика-крикуна, що володів смертельною зброєю.

То був звук такий густий, такий потужний, що пробивав барабанну перетинку слухового органа людини і спричиняв такий гострий біль, що руйнувалася внутрішня рівновага між двома нервовими системами — симпатичною й парасимпатичною. Серце зупинялося. Кровообіг зупинявся. Мозок зупинявся.

Каздан побіг до автомобіля. Умостився за кермом. Дістав мобільник.

Він запам’ятав номер телефону Франс Одюсон.

О третій годині ранку жінка відповіла після шостого дзвінка.

— Алло?

— Доброго вечора. Я майор Ліонель Каздан. Пробачте, що турбую вас о такій годині, але…

— Хто?

— Каздан. Я розслідую вбивство Вільгельма Ґетца. Я зустрічався з вами тоді, коли…

— Авжеж, пригадую. Ви мені набрехали. Інші детективи потім допитували мене й…

— Це правда, — визнав він, здивований тією присутністю духу, яку виявила жінка, безпардонно розбуджена посеред ночі. — Я не відіграю ніякої офіційної ролі в цьому розслідуванні, але вбитий був моїм другом, ви мене розумієте?

Мовчанка замість відповіді. Каздан скористався нею, щоб заговорити знову:

— Я не маю аргументів, які вас переконали б, але прошу повірити мені.

— Чому ви телефонуєте? Посеред глупої ночі?

У її голосі пролунали нотки роздратування. Він вирішив відразу заінтригувати її.

— Бо я думаю, що ви й лише ви маєте ключ до цього вбивства.

— Що ви сказали?

— Коли вперше ви говорили мені про шкоду, завдану знаряддям убивства, то згадали про шкоду, якої може завдати звукова хвиля великої потужності. Ви це сказали для порівняння.

— Пригадую.

— Сьогодні я думаю, що звукова хвиля справді була зброєю вбивства.

— Чому ви так думаєте?

— Звук може пошкодити барабанні перетинки, чи не так?

— Авжеж. Його травматична дія починається від 120 децибелів. Така інтенсивність не є великою рідкістю. Пневматичний молот може створювати звуки силою 100 децибелів.

Франс Одюсон і справді мала ясну голову. Вона говорила з ним так, ніби він зателефонував їй серед білого дня.

— А людський голос може досягти такої сили?

— Голос співачки легко долає поріг 120 децибелів.

— Саме це відбувається, коли вона розбиває голосом кришталевий келих?

— Саме так. Сила звукової хвилі розламує молекули кришталю.

— А частота звуку має значення?

— Ні. Тут важить тільки гучність. Або «вибухова сила», як кажуть англійці.

Каздан мусив переглянути свою теорію. Виходить, що завдати людині шкоди може тільки сила дитячого голосу, а не теситура, в якій він звучить.

— Не розумію ваших запитань. Ви будите мене посеред ночі й…

— Я думаю, що Вільгельма Ґетца було вбито криком.

— Абсурд. Історії про крики, що вбивають, — це легенди, вірити яким…

— Завдяки тренуванню певні люди навчилися видобувати з дитини звук такої інтенсивності. Нестямний зойк, що пробиває барабанні перетинки й порушує рівновагу між нервовими системами. Ви ж самі розповіли мені про ці механізми…

У Франс Одюсон вихопилося недовірливе зітхання.

— Для цього був би потрібен крик надзвичайної сили…

— Люди, про яких я говорю, досягають цієї сили через біль. Вони катують дітей доти, доки домагаються від них зойку, що виходить за всі можливі межі. Безумна зброя, яку діти потім навчаються контролювати й можуть застосовувати, коли їм заманеться.

Експерт не відповіла. Кошмар опанував її дух.

У цій мовчанці Каздан знайшов те підтвердження, якого шукав.

Він попрощався з жінкою й відключив телефон.

Обернув ключ запалювання й поклав руки на кермо.

Вільгельм Ґетц.