Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Назерудин Саракрамагата.

Ален Манурі.

Режі Мазваєр.

Усі вони були вбиті криком.

Каздан увімкнув першу передачу й виїхав на під’їзну дорогу до автостради.　

Через кілька годин він уже побачить перед собою «Колонію».　

Імперію крику.　

74

Опік від електрошоку розбудив його, примусивши стрепенутися.

Волокін випростався на кушетці, важко дихаючи, мокрий від поту. Йому наснився сон. Ні. То був спогад. Просто спогад. Та головне, прокляття, що він заснув. Сон не був передбачений у його програмі. Зовсім ні. Він глянув на годинника. Четверта ранку. Він ще має час для дій. Напружив слух. Тиша панувала над темрявою дортуару.

Велике приміщення було схоже на притулок для клошарів, але відзначалося бездоганною чистотою. Двоповерхові нари тяглися попід обома стінами зали та ще був один додатковий ряд по центру. Між нарами було не більш як метр відстані. Волокін вибрав собі нижнє місце, щоб мати змогу підвестися, нікого не потривоживши.

Він підвівся зі свого ложа, одягнувшись під ковдрою. Він був виснажений. Почасти роботою, якій віддав половину дня, а почасти зусиллями — марними — не заснути. Водночас він почувався наелектризованим, гарячково збудженим. Спрямованим до своєї мети. Такий стан давав йому втіху. Не було більше питання ані про ломку, ані про хворобу. Лише жахливі спогади спалахували в ньому, мов електричні розряди.

Але, у певний спосіб, ці спалахи також стимулювали його. Він понишпорив у сумці. Знайшов коробку сірників. Одягнув куртку, взув кеди замість чобіт, потім повільно, дуже повільно, став пробиратися крізь лабіринт нар. Нарешті дійшов до дверей. Ризикнув виглянути. В коридорі нікого не було.

Вислизнувши в півтямряву, він рушив до виходу. Тьмяні червоні лампочки слабко освітлювали простір і давали змогу побачити висоту будівлі. Щонайменше десять метрів. Дортуар був побудований за тією самою схемою, що й зерносховища та склади. Дерев’яні будівлі суцільної конструкції, відкриті до самого даху, що підтримувався металевими хрестовинами.

Він переступив через поріг і якусь мить стояв у затінку дверей. Прожектор освітлював ґанок скісними променями. Кінокамера, очевидно, безперервно знімала цю калюжу світла. Волокін обрав найпростіше рішення. Побігти й перетнути світляне коло одним стрибком. Через секунду він уже був на стежці, зануреній у пітьму. Зісковзнув у рів, що прилягав до дороги, і спробував точно визначити місце перебування. Якщо камера і встигла щось зняти, то це була лише швидкоплинна тінь. Не буде ніякої можливості впізнати його. І був дуже серйозний шанс, що спостерігачі — якщо вони існують — навіть не помітять, як прослизнула ця тінь.

Волокін повернувся на дорогу й пішов далі. Певно, територія була густо нашпигована невидимими засобами спостереження. Фотоелементами. Інфрачервоними променями. Тепловими відеокамерами. Можливо, його вже помітили. А може, навпаки, керівники «Колонії» не дивилися на робітників із такою підозрою, і заходи безпеки були менш драконівськими. Треба було йти далі. Це найліпший засіб перевірити ефективність охоронних систем цих мерзотників і оцінити, як швидко вони спроможні реагувати.

Ідучи цією дорогою на захід, він прямував до центру «Колонії». На підтвердження іноді помічав, коли підіймався на вершину пагорбка, слабкі вогні лікарні, здалеку схожі на купку жарин.

Так він рухався протягом години, подолавши відстань чотири-п’ять кілометрів. Дорога перетинала низку пагорбів і то спускалася, то підіймалася. Навкруги вгадувалися інші пагорби, що вигинали спини в темряві. І подекуди бовваніли також великі дерев’яні будівлі або сріблясті осі силосних ям. Трава хрускотіла під ногами, як твердий сніг. У сяйві місяця весь краєвид мерехтів, наче кварц, складений із довгих блискучих пластинок. Волокін почувався добре. Невидимий для сторонніх очей, під свіжим подихом ночі. Почувався, — безперечно, як і всі ті, хто прагне заховатись од світу, — таємним спільником вітру, холоду, темряви. Радше відчував, аніж бачив, що високо в небі над ним висять мільярди зір, незворушні, але доброзичливі. Космос був там, прихильний до нього, він глузував із марних намагань керівників «Колонії Асунсьйон» створити світ замкнений, підпорядкований, покірний.

Попереду з’явилася перша перешкода. Дерев’яний частокіл, поставлений навколо громадських будівель: лікарні, церкви, консерваторії… Волокін подумки звернувся до Бога з проханням, щоб його план спрацював.

У цю мить гуркіт автомобіля розкраяв прозору тишу ночі. Волокін стрибнув у рів і став чекати. Фари. Мотор. Нічний патруль. Він зачекав іще. П’ять хвилин.

Потім вибрався зі своєї схованки. Він був за двісті метрів від воріт, які виднілися у схрещених променях прожекторів. Охоронців біля них не було видно. Система повністю електронна. Волокін відчув, як підвищилася температура його тіла на думку, що стратегія, яку він обрав, — правильна. За кілька десятків метрів від воріт він знову пірнув у рів і дістав коробку з сірниками. Відкрив її і висипав усі сірники собі на долоню, а потім укинув їх до кишені. На дні коробки відклеїв перший папірець картону й дістав тонку й прозору плівку, яку заховав під ним.

Ця плівка була ключем, який мав відкрити йому ворота до «Колонії».

Кілька років тому німецькі хакери з комп’ютерного клубу «Хаос» навчили його не тільки зламувати комп’ютерні замки безпеки. Вони також ознайомили його з методами знешкодження біометричних систем контролю, які набули великого поширення в сучасному світі.

Зокрема вони показали, як можна виготовити фальшиві відбитки пальців.

Перш ніж податися до «Колонії», Волокін купив дещо у крамниці канцелярського приладдя, потім повернувся до свого помешкання на вулиці Амело. Там налив клею в заглибину на коркові з пляшки, потім обмазав ним склянку, яку тримав у руці доктор Валь-Дувшані, й закріпив його там липучою стрічкою.

Висихаючи, клей утворив пару, що відкрила жирні сліди відбитків. Добре видимі борозенки під білим нашаруванням. Волокін вибрав найліпший відбиток, сфотографував його цифровим фотоапаратом. Закинув знімок у комп’ютер, де зробив його максимально контрастним, щоб малюнок ліній було добре видно. Потім перевів його в негатив. Білі риски на чорному тлі.