Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Нині роздратування ущухло, і — чи хто згоден з думками пані Косачевої, чи не згоден — але кожен повинен віддати пошану моральній силі й відвазі українки!..

Бажаємо їй довгого віку та журавлиного крику, щоб голос її, голос україн-ки-патріотки, лунав скрізь по Вкраїні, як той дзвін, що будить сонних та ледачих.

Сніп. — 1912. — 30 серпня (12 вересня).

Казки та оповідання з недійсного життя

І. SPIRILLUM PATRICIANUM UKRAINOFILICUM (Дисертація на доктора Патріотизму)

«Щоб від чортівських вас спасти покус,

Всю кров за вас пролив Ісус:

Таж коли найдуть на мене злі хвилини,

За вас не дав би навіть трохи слини».

Гавлічек — Франко

Передмова

Шановний Читачу! Ви цілком матимете рацію, спитавши: чому автор пише фантастичні казки та оповідання з недійсного життя саме тоді, коли потрібні якнайдужче малюнки справжнього життя? Мій читачу! Чи винний я тому, що в нас немає справжнього, дійсного сучасного життя? Ось через те людина, що бувши українцем, хоче бути українським письменником, конечністю речей присилувана або списувати минуле, або пророкувати на будуччину.

Списувати минуле нашого народу не хочу й не вмію, бо я б попереду мусив вистудіювати цілу історію нашого народу в усіх проявах його життя; але це разом із нашими Вальтер Скоттами уважаю річчю цілком зайвою, бо гадаю, що кохання, сало та горілка — оце єдині підвалини нашої історії, доказом чого є усі наші історичні романи та повісті a la Мордовець. Знов же я не насмілююся писати віщування про будуччину нашого народу через те, що не маю такого терпцю, як наші дотепні політики та публіцисти: тішитися тим, що коли не за 100, то вже певно за 200 років таки буде в Росії конституція, а тоді полегшає й нашому народові.... Знов же я не маю кебети переказу вати туманними словами чужі давно заїжджені думки, які були гіпотезами тільки в позаминулому столітті, як це чудово роблять наші великорозумні та високовчені земляки, «працюючи на рідній ниві», чи як там?!

Отже, я мусив удатись до фантазії ще й через те, що се далеко безпечніше, принаймні нікого не зачепиш. А це не мала річ при дражливій вдачі українських одиниць. Кожне навіч бачить, що герої моєї уяви — то не живі люди, а якісь фантастичні істоти, що існують тільки в моїй уяві. Справді, і події, і вчинки, і дієві особи — усе те утвір самої фантазії і не має під собою ніякого реального ґрунту.

Але зате ніхто не посміє сказати, що я написав непевно; ніхто не завдасть мені брехні: в моїй уяві усе те можливе, і чим менш скидається воно на дійсне життя, на те, що буває і чому слід бути, тим більша мені слава; я виплекав абсолютно фантастичні істоти і загадав їм творити абсолютно нікчемні вчинки.

І я буду зовсім утішений, коли всі побачать, що мої герої — то лише погано зліплені маріонетки, а не живі люди з кістками й кров’ю.

І

Спірілли плодяться щонайбільше у стоячій воді, особливо де багато латаття та ряски.

(Шульгін, вчення про бактерії)

Про нього як про наукову силу довідались ми аж тоді, коли він одружився з донькою нашого славнозвісного патріота. Було то дуже мило і всіх нас ізво-рушило до сліз, що кохання їх почалося на зовсім патріотичному ґрунті: вони вдвох спільними силами перекладали на мову українську Мільтонів «Загублений рай» і, хоч обоє не розумілися на англійській мові, але при запомозі словника та щирого бажання вони переклали дві сторінки дуже красною українською прозою і тим збагатили рідну нашу літературу твором світового генія. Принаймні так казав другий славнозвісний патріот пан Охріменко, а в тих речах він був великий авторитет, бо й сам зробив дуже гарний віршований переклад на нашу мову якоїсь Шекспірової трагедії, теж не тямлячи по-англійськи ані слова[342].

Певне, молодята б довели до кінця Мільтонову поему, коли б на перешкоді не став шлюб.

Звісно, рай був знайдений і дальший переклад ніяк не гармоніював із настроєм щасливої пари.

Весілля відбувалося незвичайно бундючно, хоч, ніде правди діти, нас, товаришів і приятелів молодого, через щось не запрохано на «келих шампану».

Це нам було прикро. Щоправда, ми таки належали до «ладанного елементу», якого молода, вихована в гарній аристократичній родині, не могла знести, але плебейський «ладан» зовсім нас не кортів і ми робили все, аби припасти до вподоби нашим славнозвісним патріотам і їх родинам.

Через те ми, хоч оддалеки, але щиро зичили щастя молодим і раділи, що їх шлюб дасть зразок щиро української патріотичної родини.

І ми прощали свою образу.

Зараз по шлюбі ми довідались, що наш приятель «многонадійний». Се нас трохи здивувало, бо він був звичайний собі ветеринар, що досить зле укінчив студії, і всі ми уважали його за дуже обмеженого тюхтія. Через те ми дуже раділи, що помилялись. Адже він був наш приятель і проміння його слави спадало й на нас. Правда, було в тім — «многонадійний» — щось неокресленого, щось навіть тривожного, і ми з великою нетерплячкою очікували більш певного означення. І справді, незабаром залунала чутка, що він «многонадійний» хімік. Це було щось пишне. З найбільшим ентузіазмом привітали ми цю звістку, пили за його здоров’я та блискучу будуччину й прохали його познайомити нас із його жінкою, а також дати змогу розглянути його, коли він працює у хімічній лабораторії. Він ласкаво і охоче згодився на останнє, але перше виразно відхилив, буркнувши щось за «жіноцькі примхи». На другий день ми з благоговінням роздивляли усякі каламарі, реторти та колбочки, удаючи, щоб зробити йому приємність, ніби ми страшенно боїмось, коли б часом десь не вибухло, щось не розірвалось... Він заспокоював нас, задоволено всміхаючись, і казав, що то зовсім не страшно, хоч, справді... іноді буває... треба розумітися на речах... Тим часом Яцуня — один з нашого товариства — незручно узявши якийсь тонесенький каламарчик, роздавив його і голосно скрикнув. Тоді він знов почав заспокоювати Яцуню, що бідкався над побитим склом, і навіть, надівши покрівець, показав нам, як хіміки добувають кислець... Ми вийшли з його лабораторії зовсім певні, що його дожидає велика слава й блискуча будуччина.

Ми постановили увечері зійтися усім