Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Середина його істоти, частина, яка тепер резонувала з Тінерізом, протестувала проти будь-якої спроби мирного рішення. Відчуття було глибоким і незвичним, ніби темрява всередині нього сама не могла стерпіти присутності Греора. Це було не просто ворожнеча чи звичайне неприйняття — це було щось більш інтуїтивне, майже примітивне. Йому здавалося, що сама суть короля була несумісною з рівновагою, яку Еріон тепер відчував своїм обов’язком підтримувати.

Король Аргаліону не виглядав, як людина, що могла б прийняти обмеження. Його прагнення були надто грандіозними, надто небезпечними. Еріон бачив у його очах цю ненаситну жагу, яка прагнула підкорити не лише людей, але й саму силу темряви. Він бачив, як такі, як Греор, руйнують усе, що не вписується в їхній ідеал. Бажання володіти, контролювати, диктувати — це були рушії короля. І саме вони, як розумів Еріон, зробили його слабким.

«Як можна довіряти людині, яка прагне більше, ніж здатна зрозуміти чи контролювати?» — ця думка заполонила його розум. Раніше він ніколи не задумувався про такі речі. Він був звичайним злодієм, шукачем способів виживання, але тепер усе змінилося. Ритуал, Тінеріз, новий статус — усе це розкрило перед ним картину світу, яку він не міг ігнорувати.

Еріон відчував, як пальці мимоволі злегка стискають Тінеріз. Меч здавався мовчазним спостерігачем його думок, але водночас був їхнім підсилювачем. У глибині душі він відчував імпульс, бажання покарати Аргаліона за його зухвальство. Це бажання не було простою емоцією, воно мало логіку: король хотів більше, ніж міг утримати, і це зробило його загрозою.

Еріон злегка нахилив голову, ніби обмірковуючи, як краще діяти. Зовні він залишався незворушним, але всередині в ньому вирувала боротьба між бажанням дати Аргаліону шанс і бажанням поставити його на місце.

Він підвів погляд на короля, який досі спокійно чекав його відповіді, і на мить у Еріона промайнула думка: «Чи усвідомлює він, як близько стоїть до того, щоб усе втратити?»

Еріон завмер, коли його думки раптом розірвав звук пісні. Вона лунала тихо, майже невловимо, ніби її приносив вітер. Мелодія була знайомою, але настільки давньою, що він не міг одразу згадати, звідки її знає. Вона звучала з кожного боку й водночас ніби всередині нього. Цей голос… Він уже чув його раніше.

Слова пісні розливалися в повітрі, ніби самі тіні співали:

«Тіні крокують в пітьмі,
Шлях їх лежить крізь віки.
Темрява — їх провідник,
Світло тьмяне — лише крик.

Порушник рівноваги знайде,
Те, що пітьма принесе.
Але плата несе свій кінець,
Знайде свою жертву чийсь меч».

Еріон вдихнув глибше, його серце почало битися швидше. Ця пісня… Вона була схожа на ту, що він чув давно, але тепер слова здавалися чіткішими, ніби вони були спрямовані саме до нього.

Він озирнувся, намагаючись знайти джерело звуку. Ніхто з присутніх, здається, не чув цього співу. Король Аргаліону продовжував стояти впевнено, його воїни залишалися нерухомими, а Каел лише посміхався своєю загадковою усмішкою. Але для Еріона усе довкола здавалося пронизаним цим співом, кожна тінь ніби нашіптувала слова мелодії.

Спів став сильнішим, глибшим, але потім раптово зник. Наче хтось обірвав нитку. Тишу, що залишилася, можна було різати ножем. У грудях Еріона залишилося важке відчуття, ніби пісня залишила за собою пустоту. Вона була закликом. Попередженням.

Еріон стояв нерухомо, вдивляючись у тіні, які повільно танцювали на землі. Його рука рефлекторно торкнулася руків’я Тінеріза.

«Що це було?» — подумав він, але відповіді не було. Тільки важка, гнітюча тиша, яка огортала все довкола.

Еріон повернувся до короля Греора. Його постава була незворушною, але в очах читалася холодна рішучість. Король, який ще хвилину тому здавався господарем ситуації, тепер відчував, як щось змінилося. Від Еріона йшла не просто впевненість, а невидима сила, яка пронизувала кожного присутнього.

— Ти не отримаєш свого шансу, Греоре, — промовив Еріон, переходячи на «ти», наче позбавляючи короля його титулу і влади одним лише словом. — Твоя жага до влади і контроль над тим, що не в твоїх силах зрозуміти, робить тебе загрозою. Я більше не дозволю цього.

Греор примружився, його обличчя зберігало спокій, але губи стислися в тонку лінію. Він уже відчував, як ситуація вислизає з його рук.

— Ти граєш із силою, яка знищить і тебе, — відповів він, намагаючись повернути контроль над розмовою. — Ти можеш вдавати із себе вищого, але без своїх друзів, без їхньої підтримки ти ніщо.

Еріон злегка нахилив голову, наче розмірковуючи над цими словами. Його рука повільно потягнулася до мішечка на поясі. Він відчував холодний метал кільця Тіней, і здавалося, ніби цей дотик пробуджував щось глибоке всередині нього. Піднявши погляд, він обернувся до своїх друзів.

— Спасіть Аліну, — сказав він коротко, але ці слова були наповнені такою силою, що навіть Салем, який стояв на межі зриву, кивнув, не сказавши ні слова.

Еріон дістав кільце і надів його на палець. У ту ж мить усе навколо змінилося.

Темрява вибухнула з нього, мов хвиля, що розливалася в усі сторони. Густий, майже матеріальний туман огорнув його фігуру, затягуючи світло і наповнюючи повітря холодом. Навколо Еріона почала крутитися чорна аура, схожа на потік рідини, який жив власним життям. Її рухи були хаотичними, але водночас підпорядкованими якомусь невидимому ритму.