Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

Блохи, вчіть святі глаголи,

Віщі, вічні тайни вчіте,

Ті, що в небо, гори, доли

Сімома цвяхами вбиті.

І справді, Уленшпігель і Неле побачили на траві, в повітрі, на небі сім скрижалей з блискучої міді, прибитих сімома цвяхами. На скрижалях було викарбувано:

З гною — паросток квітучий,

Сім — добро і лихо разом,

Чорний вугіль став алмазом,

Дурень вчитель — мудрий учень.

Сім — добро і лихо разом.

Велетка поважно йшла, а за нею слідом усі мандрівні вогники летіли й цвірчали, мов коники:

Він король над королями,

Над всіма панами пан,

Папа пап, але між нами

Він колода і бовван.

Раптом велетка перемінилась: стала худіша, сумніша і ще більша. В одній руці вона тримала скіпетр, а в другій — меч. Ім’я її було — Пиха.

Кинувши Уленшпігеля й Неле на землю, вона сказала:

— Я богиня.

Потім поруч із нею, верхи на козі, з’явилась руда дівка в розхристаній одежі, з голими грудьми й бистрими очима. Ім’я її було — Хтивість. Потім прийшла стара єврейка, що збирала шкаралупу чаїних яєць. Її ім’я було — Скнарість. Далі жадібний ненажера чернець, що гриз ковбасу, запихався сосисками, чвакаючи безперестанку щелепами, наче свиня, на якій він їхав. Ім’я його було — Ненажерливість. Далі йшло Лінивство, ледве переставляючи ноги, бліде, брезкле, з погаслими очима. Гнів підганяв його поперед себе, шпигаючи голкою. Лінивство лементувало від болю і, все в сльозах, падало від утоми на коліна. За ними йшла худюща Заздрість з гадючою головою, щупачими зубами і кусала всіх: Лінивство — за те, що надто добросердне, Гнів — за те, що надто запальний, Ненажерливість — що надто вгодована, Хтивість — що надто рум’яна, Скнарість — за те, що збирає шкаралупу, Пиху — що носить пурпурову мантію і корону. А мандрівні вогники танцювали навкруги і нарешті жалібно заговорили голосами чоловічими, жіночими й дитячими:

— Ти, Пихо, мати честолюбства, і ти, Гніве, джерело жорстокості! Ви вбивали нас на бойовищах, у в’язницях, у катівнях, щоб зберегти свої скіпетри й корони! Заздрість, ти знищила в зародку чимало благородних і корисних думок — ми душі замучених мислителів. Скнарість, ти міняла на золото кров бідного люду — ми душі твоїх жертв. Хтивість, супутнице й сестро Вбивства, що зродила Нерона, Мессаліну, Філіппа, короля іспанського, ти купуєш цноту і оплачуєш розпусту — ми душі загиблих. Лінивство й Ненажерливість, ви брудните світ, треба вас вимести, наче сміття, — ми душі загиблих.

Тут почувся якийсь голос, що заспівав:

З гною — паросток квітучий,

Сім — добро і лихо разом.

Дурень вчитель — мудрий учень.

Звідки візьме тля-пролаза

Попіл і вугілля разом?

І вогники відповіли:

— Ми вогонь, ми помста за всі сльози, народне горе, помста панам, що полювали у своїх маєтках на людей, як на дичину, помста за безглузді війни, за кров, пролиту у в’язницях, за спалених чоловіків, за жінок і дівчат, живцем закопаних у землю, помста за кайдани й кров. Ми — вогонь, ми — душі загиблих.

При цих словах Семеро перетворились на дерев’яні статуї, зовсім не змінивши свого вигляду.

І пролунав чийсь голос:

— Уленшпігелю, спали це дерево.

Уленшпігель, звертаючись до вогників, сказав:

— Ви — вогні, робіть своє діло.

І вогники юрбою оточили Сімох, які загорілись і спопеліли.

І потекла кривава річка.

А з попелу вийшло сім інших постатей. Перша сказала:

— Моє ім’я було Пиха, а тепер я буду Гордість благородна.

Потім заговорили інші, і Уленшпігель і Неле побачили Скнарість, що перетворилася в Ощадність, Гнів — у Жвавість, Ненажерливість — в Апетит, Заздрість — у Змагання, Лінивство — у Мрію поетів і мудреців, а Хтивість верхи на козі обернулася в прекрасну жінку, ім’я якої було Кохання.

І вогники закружляли навколо них у веселому танці.

Тоді Уленшпігель і Неле почули тисячі голосів не видимих їм чоловіків і жінок, насмішкуватих і дзвінких, як дзвіночки:

Коли на землю і на води

Прийдуть владарювати Сім,

Піднімуть голову народи

І добре буде жити всім.

І Уленшпігель сказав:

— Духи глузують з нас.

І якась могутня рука схопила Неле і жбурнула її в простір. І духи заспівали:

Як тільки Північ

Обгорне Захід —

Все лихо згине.

Шукай Пояс.

— Горе мені, — сказав Уленшпігель, — Північ, Захід, Пояс. Темне ваше пророцтво, панове духи.

А духи знову глузливо заспівали:

Північ — це Нідерланди,

Бельгія — Захід,

Пояс — то їхній союз.

Пояс — то їхня дружба.

— А ви зовсім не такі дурні, панове духи, — мовив Уленшпігель.

І духи знову заспівали глузливо:

Тож знайте, бідолахи: як з’єднає

Пояс Бельгію і Нідерланди —

Це й буде Пояс дружби

І прекрасного союзу.

     Met raedt

     En daedt;

     Met doodt

     En bloodt.

Спільна рада

І до смерті,

І до крові —

Так і було б воно,

Якби не Шельда,

Еге ж, бідолахи, якби не Шельда.

— Горе нам, — зітхнув Уленшпігель, — так і мордуйся ціле життя: людина плаче, а доля скаче.

І до смерті,

І до крові.

Якби не Шельда, —

знову проспівали глузливо духи.

Але тут могутня рука схопила Уленшпігеля і жбурнула його в простір.

10

Впавши, Неле протерла очі, але нічого не побачила, крім сонця, що сходило в золотавому тумані, трави, позолоченої його промінням, і жовтуватого від сонячного світла чаїного пір’я. Чайки ще спали, але незабаром прокинулись.

Неле, побачивши, що вона гола, поквапливо одяглася. Потім вкрила Уленшпігеля, що був також голий, і, думаючи, що він спить, почала будити його. Але він і не ворухнувся і лежав як мертвий. Жах охопив її.

— Невже я отруїла мого коханого чарівною мастю? — вигукнула вона. — Тоді краще мені вмерти! Ах, Тілю, прокинься! Він холодний, як мармур!

Уленшпігель не прокидався. Минула ніч, день і ще одна ніч. Прибита важким горем, сиділа Неле біля коханого свого Уленшпігеля.

Вранці Неле почула дзеленькання дзвіночка і побачила селянина, що йшов з лопатою попереду, а за ним зі свічками в руках ішли бургомістр, двоє старшин, священик із села Ставеніссе і паламар, що тримав над ним парасоля.

Вони йшли соборувати й причащати достославного Якобсена, що зі страху став гезом, а коли небезпека минула, вернувся вмирати в лоно святої католицької церкви.

Вони підійшли до Неле, що гірко плакала, і побачили тіло Уленшпігеля, простягнуте