Читати книгу - "Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я ще раз оглянула себе в дзеркалі та підморгнула власному відображенню.
Ми вийшли з кімнати та спустилися на перший поверх.
– Он там кухня та їдальня, – кинула рукою праворуч Айше.
Біля дверей нас зустрів високий юнак зі світлим коротким волоссям.
– Террі? – насупив він одну брів.
– Ми йдемо гуляти, – озвалася я. – Ми ж тут не полонені, правда?
– Ви вільні, террі. Але гуляти можете лише по території. Й майте на увазі. Містки пересувні.
– Як це пересувні? – не зрозуміла я.
– Вони можуть міняти напрямок, – прошепотіла мені на вухо Айше.
– Містки пересуваються залежно від обраного вами напрямку руху. Але не до центрального виходу. Туди можна потрапити лише через головний замок, – пояснив юнак.
– Вибачте, а як вас звати?
– Моє ім’я – Леонар, террі Саламандро. – Я один з охоронців цієї вежі.
– Рада знайомству, Леонаре, сподіваюся, ми подружимося.
Я махнула йому рукою на прощання й першою вийшла на вулицю. Тут дійсно все трохи змінилося. І місток, яким ми прийшли з террі Люцією з головної вежі, зараз з’єднував Дівочу вежу з маленьким острівцем.
– Що на тому острові? – запитала я, вглядаючись вперед.
– Там фермерські господарства.
– Дуже цікаво. А що тут ще є?
– Імператорський комплекс величезний. Тут наче окремо місто всередині міста – тому тут є все необхідне, лікарня, клуб цікавого дозвілля, де проводять різні заходи та турніри з настільних ігор, наприклад. Всі, хто працює на імператора, зрідка виїжджають до центра Архарду.
– Чому? – не розуміла я.
– Бо в цьому немає потреби. Тут є все, що треба для життя. А багато хто за умовами служби не може покидати Палац до закінчення терміну контракту.
– Схоже на тюрму якусь чи монастир, – пробурчала я.
– Не треба так казати, террі Саламандро. – Всі ми вільні у своїх діях та пересуваннях. Але просто існують певні тимчасові обмеження, – Айше виділила інтонацією слово «тимчасові». – Я, наприклад, два рази на місяць маю повністю вільні дні, й можу покинути територію Палацу й зустрітися з рідними. І я чекаю на цю можливість, щоб провести з ними час. У вас, наречених, теж будуть такі дні, коли ви можете виїхати в центр столиці.
– Дивно це все, – знизала плечима. В моїй голові такий розклад життя не вкладався. Я не могла уявити як це – жити на обмеженій території й лише зрідка виходити на велику землю. Саме тому я не розуміла, наприклад, подорожі на морських лайнерах, а ще більше тих, хто проводив пів життя в море. Я любила свободу, а там обмежений простір. Занадто тісно для мене.
– Ходімо, я покажу вам нашу ферму, коли вже місток нас туди направляє. Там дуже цікаво!
– Ну, пішли на ферму. – Погодилася я.
Цього разу я вже почувалася на цій підвісній конструкції більш впевнено. Я навіть змогла насолодитися гірським краєвидом. Гори наче обіймали цю резиденцію та слугували міцними стінами від зовнішніх ворогів.
Принаймні, саме так пояснила значення гір для мешканців Фаерії Айше. Імператорський палац займав східну гряду гірського масиву, а безпосередньо столиця розмістилася трохи на південь й займала цілу рівнину. По висоті гори там були трохи меншими, але такими самими неприступними та скелястими.
Айше впевнено крокувала попереду, а я йшла за нею, крутячи головою на всі боки намагаючись розгледіти всі ці величні стіни, вежі до дрібниць. На верхніх поверхах веж я побачила таких само гвардійців, що чергували на парадному вході. На острівцях люди, що були зайняті своїми справами, або кудись йшли чи бігли. Я помітила, що всі вони дуже схожі на звичних мені землян. Тільки волосся заплетено у хитромудрі зачіски, а чоловіки часто носять довге волосся.
Ферма вразила масштабами та чистотою. Вже з містка я побачила акуратні загони для кіз та курей, чула мекання та бекання тварин. І всі вони були точно такі самі як на нашій Землі.
– Вітаю юні террі, чим можу допомогти? – зустрів нас біля одного з парканів високий хлопчина у шкіряних штанях, сорочці білого кольору та високих чоботях.
– Привіт, Коліне, це одна з учасниць відбору наречених, террі Саламандра, – привіталася Айше.
– Радий знайомству, – юнак посміхнувся та простягнув мені руку. – Мене звуть Колін. І я тут працюю. Чесно кажучи не думав, що нареченим майбутнього імператора цікаво як живуть сільські тварини.
– Я не збиралася ставити нареченою, але коли доля вже закинула мене до самого імператорського палацу, то я маю дізнатися як тут все влаштовано.
– Саламандра прибула з Землі, – прошепотіла Айше. – Вона не була в імперії багато років.
– Та невже? Ти та сама Саламандра? – хлопець вилупив очі та прикрив рота долонями, неначе я стала схожою на примару.
– Яка ще «та сама»? – не зрозуміла я.
– З роду Вогненних Саламандр, прадіда якого позбавили влади ці противні Чорні дракони… – промовив хлопець, а я лише розгублено кліпала очима.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео», після закриття браузера.