Читати книгу - "Моя кров - це прокляття // Mattheo Riddle, Ila Styles"

Маттео кивнув, відчуваючи, що цей момент став вирішальним у його житті. Він більше не був просто нащадком Тома Реддла. Тепер він був тим, хто шукав своє місце у світі, незалежно від того, що говорять його кров і спадщина.

Маттео залишив кабінет, відчуваючи, що його розмова зі Снейпом була важливою, попереду на нього чекали випробування, до яких він мав бути готовим.

***

Маттео Реддл стояв на краю Астрономічної вежі, вдивляючись у далечінь, де Хогвартс поринав у спокій перед святами. Холодний вітер обдував його обличчя, але цього майже не відчував. Його думки були далеко - у тому, що сталося за останні кілька днів. Кулон, який він віддав Снейпу, щоденник, який знайшов Джеймс Поттер... все це відчувалося важче, ніж будь-коли. Він відчував, як темрява спадщини Редл все ще дихала йому в потилицю, навіть коли він намагався піти від нього.

Здалеку він почув легкі кроки. Він одразу впізнав їх – це була Тейлор Поттер. Вона підійшла ближче і зупинилася поряд з ним, трохи нахиливши голову, щоб побачити його обличчя.

- Маттео, - тихо сказала вона, її голос був м'яким, але в ньому відчувалася тривога. — Я відчуваю, що щось не таке. Що сталося?

Маттео на мить замовк, обмірковуючи, з чого почати. Він знав, що повинен розповісти їй правду — більше не було сенсу щось приховувати. Він занурив руки в кишені свого плаща, відчуваючи холод металу, який ще недавно давив йому на душу.

— Деякий час тому я віддав Снейпу кулон, — почав він нарешті, дивлячись у землю. - Це не був звичайний кулон, Тей. Він був частиною Волдеморту.

Тейлор здригнулася, почувши це. Її серце забилося швидше, але вона мовчала, даючи можливість продовжити.

— Я не знав цього до кінця, але відчував, що він несе щось темне. Щось на мене впливає, — сказав Маттео, його голос був напруженим. - Снейп відніс його Дамблдору, а ще... Джеймс Поттер знайшов щоденник, ще одну частину минулого Волдеморта, і вони повинні знищити це, поки не стало запізно.

Маттео відчув тепло її руки, і це заспокоїло його більше, ніж будь-які слова.

— Я не знаю, що буде далі, Тей, — тихо зізнався він. — Але я знаю одне: ти єдина, хто змушує мене триматися. Ти єдине світло у цій темряві.

Вона подивилася на нього, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом і водночас болем за нього.

— Ти так просто тепер не позбудешся мене, — відповіла Тейлор, посміхаючись, її голос тремтів від емоцій. — Не має значення, що станеться, ми пройдемо через це разом.

Ці слова прорвали якусь невидиму стіну між ними. Маттео раптом відчув, що більше не може тримати те, що так довго носив у собі. Він глянув на неї, і раптом відстань між ними зникла. Без жодного попередження, керований поривом емоцій, він різко привернув її до себе і поцілував. Це був не просто поцілунок — це був вираз усіх почуттів, які він не наважувався визнати раніше. Відчайдушний, глибокий, сповнений страху втратити і бажанням зберегти.

Тейлор на мить застигла, але потім відчула, як її серце вибухнуло хвилею емоцій. Вона відповіла на його поцілунок із не меншою пристрастю. Це був момент, коли все навколо втратило значення — тільки вони двоє, на краю темної вежі, втрачені у своїх почуттях.

Тейлор подивилася на Маттео, її очі виблискували від сліз, але вона посміхалася.

- Маттео, я... - почала вона, але її голос затих.

Маттео підняв руку і ніжно провів нею по її щоці.

— Не кажи нічого, — прошепотів він. — Просто будь тут зі мною.

Вони стояли кілька хвилин, просто тримаючись за руки і дивлячись один на одного, ніби намагаючись запам'ятати кожен момент. Але Тейлор знала, що далі вона їде додому на канікули. Її серце стискалося від думки, що їм доведеться розлучитися, навіть якщо тільки на короткий час.

— Я мушу виїхати, — нарешті сказала вона, її голос ледь чутний. - Канікули.

Маттео кивнув, відчуваючи, як серце його стислося. Він не хотів, щоб вона виїжджала, але знав, що це неминуче.

— Я чекатиму, — відповів він.