Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

У відповідь глибина темряви храму задрижала, і йому здалося, що він чує ще один шепіт, цього разу інший — глибокий та древній. Еріон намагався вловити слова шепоту, але вони залишалися невиразними, мов відлуння з іншого світу. Змирившись із тим, що нічого не почує, він звернув увагу на стіни залу. Лише тепер, коли весь простір навколо затих, він помітив малюнки, які досі залишалися поза його увагою. Кожна сцена, вирізьблена на камені, розкривала фрагменти історії Клинка Ночі.

На першій стіні зображено момент створення меча. Еріон побачив постаті ковалів, чиї фігури виглядали нечіткими, немов затягнутими примарною завісою. Вони працювали біля величезного ковадла, а навколо метушилися тіні, мовби самі сили темряви допомагали створенню Клинка. Лезо, яке вони тримали, змінювало свою форму, набуваючи різних обрисів — то тонкого кинджала, то важкого меча, то списа. Клинок, здавалося, був не просто зброєю, а живим артефактом, що підлаштовувався під волю свого власника. Далі йшло зображення перших володарів меча. Еріон розгледів чоловіків і жінок у різних обладунках, кожен з яких тримав Клинок Ночі у своєму унікальному вигляді. Кожен володар виглядав могутнім, але й обтяженим тягарем, який вони несли. Ці фігури зображалися не разом, а окремо, ніби кожен володар Клинка залишався самотнім у своїй долі. Його увагу привернуло ім’я, яке було вирізьблено над кожним з малюнків — "Тінеріз". Еріон повторив його пошепки, відчуваючи, як резонанс цього слова наповнює його серце тривожним відчуттям. Далі, на останніх фрагментах історії, він побачив, як кожен володар Клинка поступово втрачав свою людяність. Чи то від сили, що дарував Клинок, чи від впливу самої темряви, зображення відтворювали їхні обличчя сповненими відчаю та страху.

Еріон відійшов від стіни, намагаючись осмислити побачене. Дивлячись на клинок у своїх руках, він наважився звернутися до нього по імені, яке було вирізьблене на стінах храму. "Тінеріз," — промовив він, відчуваючи, як слово резонує в його душі. І одразу ж сталося щось дивовижне: меч у його руках ніби ожив. Темне лезо затремтіло, видаючи приглушене гудіння, відгукуючись на голос Еріона. Проте слова, які звучали в його голові, залишалися незрозумілими, злитими в моторошний шепіт. Еріон відчув раптовий імпульс — знання, яке, здавалося, з’явилося нізвідки: для того, щоб він зміг зрозуміти Тінеріз, потрібен був зв’язок, договір, запечатаний кров’ю. Він здригнувся від цієї думки, але одночасно відчув сильне бажання пізнати силу меча, відчути його наміри. Погляд його зупинився на гострому лезі, і здавалося, що сам Тінеріз чекає цього ритуалу. З важким подихом Еріон поклав палець на край леза і легенько натиснув, відчувши, як лезо легко розсікає шкіру. Краплі крові збігли по лезу, і меч увібрав їх, мов губка. Раптом він відчув, як світ навколо змінюється. Шепіт більше не був незрозумілим — він став чітким і відчутним. Голос, глибокий і твердий, пролунав у його свідомості:

- Еріоне, — вимовив Тінеріз, і це ім'я звучало з такою владою, ніби меч знав його краще, ніж він знав себе. - Твоя кров тепер сплелася з моєю сутністю, і ти — мій володар. Але не думай, що це тільки твій вибір. Як і всі до тебе, ти був обраний… але не випадково. 

Еріон вдихнув глибше, відчуваючи, як його серце гупає в грудях. У нього залишилося одне-єдине питання, яке тепер прозвучало мов виклик:

- Чому я? Чому ти обрав мене?

Кілька миттєвостей тиша розтягувалася, мов безодня, і здавалося, що відповідь не прийде. Але ось голос Тінеріза заговорив знову, повільно й обережно, зважуючи кожне слово.

- Ти шукаєш сили, але не для слави. У твоєму серці є тьма, але також і світло. Я відчув твою рішучість, як відчув її в кожному з тих, хто приходив до мене, і я бачу в тобі шанс зберегти рівновагу між владою й розумом.

Еріон слухав, а всередині нього зростало нове розуміння. Кожен, хто володів Тінерізом, мусив пройти через спокуси і випробування, але чимало з них зламалися, дозволивши темряві поглинути їхні душі. Він згадав малюнки на стінах і воїнів, які втратили себе, і зрозумів, що Тінеріз був не тільки зброєю, а й дзеркалом для тих, хто володів ним.

- Якщо я пройду цей шлях, якщо я подолаю всі випробування, яка буде моя нагорода? — запитав Еріон, зібравшись із духом.

Тінеріз відповів, і його голос був схожий на відлуння далекої грози.

- Справжня влада не в тому, щоб перемагати інших, а в тому, щоб перемогти себе. Якщо ти зможеш стримати і приборкати темряву, ти отримаєш свободу, яка не доступна звичайним смертним. Твоя душа залишиться непідкореною, і тоді я служитиму тобі безумовно. Але знай — ціна буде високою. Кожен артефакт не лише надає власникові силу, але й вимагає певної плати. Якщо володар не здатен контролювати артефакт, сила починає його спотворювати — перетворюючи його волю на інструмент темряви.

Еріон відчув, як його серце стиснулося від ваги почутого. Він більше не сумнівався: зв'язок з Тінерізом — це не тільки сила і зброя. Це був шлях, сповнений випробувань, і тепер він стояв на його початку, готовий зійти в темряву, щоб дізнатися, ким він насправді є. Голос Тінеріза продовжував звучати у свідомості Еріона, тепер набагато чіткіше, ніби зв’язок між ними укріпився.

- Тепер, коли твоя кров живить мене, наш зв’язок став міцнішим, — промовив Тінеріз, його голос був густим і повільним, наче вода, що тече в темряві. - Завдяки цьому зв'язку я тепер можу з’являтися по твоєму виклику, де б ти не був.

Еріон відчув, як у його свідомості спалахує видіння — він стоїть посеред пустої зали, а Клинок Ночі миттєво з’являється у його руці, важкий, але сповнений живої сили. Це була не просто зброя, яку можна носити з собою, це була його частина, яку він міг викликати, коли це було необхідно.