Читати книгу - "Марія Антуанетта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І справді, важкі гармати проломили мур: Марія Антуанетта злякалася. Заплакавши від гніву, обіцяє послові у визначений день під час гри заговорити до Дюбаррі. Мерсі відітхнув. Слава богу, альянс урятований.
Усі, хто крутився біля двору, тепер чекають на розкішну й нечувану виставу. З уст в уста летить таємнича вістка: нарешті сьогодні ввечері дофіна вперше заговорить до Дюбаррі! Дбайливо розставили лаштунки, наперед повивчали репліки. Посол і Марія Антуанетта домовилися, що ввечері, коли збереться товариство, Мерсі наприкінці гри підступить до графині Дюбаррі й почне з нею мову. А потім, теж ніби ненароком, повз них ітиме дофіна, підійде до посла, привітається з ним і при цій нагоді скаже кілька слів і фаворитці. Замисел був чудовий. Та, на жаль, вечірня вистава провалилась, тітоньки ніяк не могли подарувати ненависній суперниці такого прилюдного успіху; вони й собі ухвалили опустити залізну завісу перш ніж дійде до замирливого дуету. Марія Антуанетта подалась увечері в товариство з найкращими намірами, сцену вже поставили, й Мерсі, за згодою, береться до вступу. Ніби знічев’я підступає до пані Дюбаррі й заговорює з нею. Тим часом, точнісінько, як домовились, починає свою партію й Марія Антуанетта. Перемовляється з однією дамою, потім — другою, переходить до наступної і, мабуть, від страху, збудження й злості трохи зволікає при цій останній розмові; ще одна, лиш однісінька дама між нею і Дюбаррі, ще кілька, ні, ще одна хвилина — й вона вже підійде до Мерсі й фаворитки. Але цієї вирішальної миті нищівно й підступно вдарила пані Аделаїда, найклятуща баба з-поміж трьох тітоньок; вона підскочила до Марії Антуанетти і сказала, немовби звелівши: «Ходімо, вже час іти! Ми маємо чекати короля в моєї сестри Вікторії». Заскочена і сполохана Марія Антуанетта втрачає звагу, від переляку не сміє відмовити, в неї забракло духу, щоб хоч зараз мерщій зронити кілька байдужих слів застиглій у чеканні Дюбаррі. Вона спломеніла, збентежилась і, радше, вибігла, а не вийшла, — і жадане, вказане, дипломатично виборене й усім пообіцяне слово зосталося невимовленим. Усі аж рота роззявили. Надаремне готували сцену, замість замирення стався новий глум. Усі, хто тішиться чужим лихом, потирали руки від радощів, при дворі повсюди, аж до комірчинок челяді, хихикали й шепотіли про те, як марно чекала Дюбаррі. Фаворитка зганьблена, але страшніше те, що Людовіка XV охопив правдивий гнів. «Пане Мерсі, я бачу, — каже він люто послові, — що ваші напучення, на жаль, не зоставили сліду. Треба, щоб я сам узявся до діла».
Король Франції розгнівався й погрожує, пані Дюбаррі шаленіє у своїх покоях, захитався весь австро-французький альянс, над миром у Європі нависла небезпека. Посол одразу ж повідомив у Відень про такий лихий поворот. Тепер мусить виступити імператриця, «семисвічник незгасний». Тепер сама Марія Терезія мусить братися до діла, бо з людей лише вона мала владу над упертим і нерозважним дитям. Марія Терезія вкрай стривожилась тим, що сталося. Висилаючи доньку до Франції, вона щиро сподівалась уберегти свою дитину від брудного політичного ремесла і тоді вже писала послові: «Кажу вам одверто, що не хочу, щоб моя дочка здобувала хоч абиякий вплив на державні справи. Я сама пересвідчилась, який це страшний тягар — правити великою країною, а крім того, знаю, що моя донька молода й легкодумна, цурається всякої поважної роботи й має мізерні знання, — через те я й не сподіваюся добра, якщо вона візьметься врядувати таким занедбаним королівством, як Франція. Коли моїй доні не пощастить підняти державу або ж вона дійде до ще більшого занепаду, то ліпше нехай у цьому звинувачують якогось міністра, а не мою дитину. Тому я ніколи й не наважилась говорити з нею про політику й державні справи». Але цього разу — невблаганна доля! — стара й зажурена жінка змушена відступитись від своїх думок,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марія Антуанетта», після закриття браузера.