Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина"

- А вона гарна. Правда? - Бос кивнув Метисту натякаючи на незнайомку, - Таких завдань у нас ще не було. А ланцюг, хай буде. Тому що, Маз поїхав у місто з Ломом, по якісь запчастини. А ще продуктів привезуть, якщо не програють гроші в покер. Ігромани чортові... Ти лишаєшся один. То краще ланцюг не знімай. Але я спокійний, ти ж у нас міцний хлопець, раптом що, з нею впораєшся і сам.

- Павуку привіт передавай. Нехай вони одужують скоріше.

- Окей, - Бос більше нічого не кажучи, пішов на вулицю. 

Метист обернувся. Двері кімнати де лежала наречена були все ще відчинені. Бандит сперся в них, склав руки на грудях. Його погляд плавно "гуляв" на її тілі. Груди дівчини то підіймалися, то опускалися при диханні. Красива весільна сукня займала майже пів цієї крихітної кімнати, що була схожою на якийсь карцер. Запах її парфумів так і наповнював все. Зеленоока красуня повинна була стати сьогодні чієюсь дружиною. От же ж почастило якомусь хлопцеві, його покохав цей Янгол. Не те, що Метистові… не щастить по життю. Отака лялька ніколи не покохає його. Ніколи.  

- Мабуть, все ж таки я зніму цей клятий ланцюг, - прошепотів він поглядаючи на її ноги.

***

Саша відкрила очі і відразу побачила невисоку стелю сірого кольору, ще і забруднену якимись бурими плямами. Вона скривилася, різко присіла від нудоти. Боже! Її ледь не знудило від такого видовища. Це ж мабуть чиясь кров. Що вона робить аж на стелі?!

Прикривши долонею рота, Олександра більше не змогла підняти голову до гори. Краще на таке не дивитися. Її погляд впав на стіну, не меньш чистішу ніж та стеля. Краплі тієї самої крові були скрізь. Наче хто вени різав. Це ж якими тварюками потрібно бути, щоб зробити таке з людиною? І та людина, яка сиділа в цій кімнатці до неї, явно померла від втрати крові.

Думати про те, що з нею буде те ж саме якось не хотілося. Але думати про те, що все буде добре і дівчину не чіпатимуть, теж було не вірно. Ці бандюки явно здатні на все, особливо той наглий, який ледь не зґвалтував її в лімузині. Просто в нього часу на це не вистачило, інакше б вже давно порвав на ній сукню, зробив що захотів і вбив.

Олександра повернула голову і помітила, що двері відчинені, а біля них, на підлозі спав той самий тип з лімузину. Потрібно було поводити себе тихо, щоб не розбудити його, бо інакше, в нього буде непоганий привід продовжити те, що почав у лімузині. Відразу чомусь перед очима промайнули картинки того, як він її притискав до себе. А смак його поцілунку здавалося і досі був на губах дівчини.

" Слимак " - подумала вона. Згадала, як обізвала його. Не такий вже і слимак, адже вона розуміла, що не проти повторити той поцілунок.

Згадувати про поцілунки з бандитом було самою поганою думкою. Не час, і не місце. Потрібно вшиватися якнайдалі поки це двохмитрове тіло солодко спало.

Цікаво, що його так зморило? Невже втомився поки ніс Сашу до хатини? Чи цілісіньку ніч не спав бо займався Бог знає чим?

Олександра підняла трохи свою весільну сукню, щоб дістатися до босоніжків. Дівчина почала розстібати їх один за одним, весь час поглядаючи то на бандита - ту сплячу красуню, то на свої ноги. Не можна бігти в босоніжках, бо їх стукіт можуть почути.

Коли все було зроблено, дівчина поставила босоніжки в кутку кімнати, а сама взяла низ сукні в охапку, підняла до колін і потихеньку попрямувала до виходу.

В інших кімнатах було тихо. Чи всі теж спали, чи вийшли. Навіть якщо на вулиці стоїть ще тринадцять бандюків з автоматами, все одно потрібно спробувати втекти. Не можна втрачати такий шанс.

Переступити сплячого хлопця було найважче. Сукня доволі таки об'ємна і втримати її було не просто. Кінець помалу тягнувся позаду і звісно ж по торсі бандита. Його рука теж на ньому лежала, тож кінець сукні пройшовся і по пальцях. Слава Богу він не прокинувся.

На вулицю Саша добралася без проблем, а от як з вулиці добратися додому? Так, біля паркану стояв автомобіль, і якби дівчина вміла на ньому їздити, то залюбки б застрибнула в нього і зникла звідси. Але ж Олександра все своє життя їздила з водієм, тож план порятунку був недосконалий. Єдине, що залишалося так це бігти в ліс. Добре, що літо, на деревах і кущах повно зеленого листя, ще б весільна сукня була такого ж кольору. Все, що в дівчини було зеленого так це тільки їх очі. Хрін замаскуєшся.

Саша оберталася на всі боки поки перебігала поле, щоб добратися до лісу. На одному з кущів побачила свою розірвану фату. Вона теліпалася на вітрі неначе білий прапор. Така була красива фата ще сьогодні зранку, на ній тисячі сріблястих маленьких метеликів у низу. Фата довга, аж майже до землі. Та й сукня не гірша. Петро не жлобився. Хотів, щоб його наречена була сама найкраща у світі, але так і не побачив її у цій сукні. Єдиним чоловіком хто зміг це зробити, був якийсь бандит у балаклаві. Але ж ця краса призначалася не йому. Він просто не мав права витріщатися так на чужу наречену.

Все пішло шкереберть. 

Босоніж якось бігати по лісі не зручно. Гілки кололи ноги, ще й мокре листя липло до пальців. Розгон не набереш, хоч тому, що постійно потрібно дивитися куди ступаєш, щоб ненароком не наступити на якусь змію.

 - Ох, Саша, це чудово, що ти наважилася тікати, але в яку сторону бігти, то ти гадки не маєш, - дівчина вдивлялася перед собою, а раптом за якимось деревом побачить людину. Бігати пів дня по лісі якось не сильно хотілося і тим паче в ночі. - Неначе у якомусь фільмі, типу наречена втікачка, - сама собі посміхнулася. Але ж не до сміху було адже за спиною почувся тріск гілки. Дівчина зупинилася, обернулася, насторожила вуха, прислухалася. Позаду нікого не побачила але якесь вісімнадцяте чуття підказувало тікати. Просто бігти і якомога швидше. Саша навіть переборола свій страх наступити на змію. Вона просто побігла. Але от біда… далеко не забігла. Наткнулася на здоровенного павука, який стрибнув їй на шию, а потім намагався залізти в декольте сукні. Просто дівчина не помітила павутини, яка була розстягнута між двох дерев, і влетіла туди зрозгону лицем.