Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Карада

Ну ось, я це зробила!! Покарала свого Дикого, як і хотіла. Не буде йому сьогодні занять, і погладжувань ти від мене не дочекаєшся, зелений ящір!

До речі, ой, мало не забула йому вітаміни згодувати. Примушую проковтнути жменю пігулок, і, звичайно, я змушена торкнутися його морди, але не більше! Гладити цього хитрого самця я відмовляюся, хоча він усім своїм виглядом випрошує у мене ласку. Мій Дикий виглядає таким нещасним, і я бачу, що його пройняло, аж до кісточок. Тягну руку до його морди, але в останній момент смикаю себе. Обійдеться! Мені його шкода, звичайно, але він нахабно скористався моїм незнанням нюансів його…ммм… фізіології! І тепер він – покараний! Повертаюся додому, не дозволяючи навіть проводити себе.

Мій Дикий покараний, ось тільки я разом з ним, схоже. Я ж за ним сумую? Та з чого б? Мені. Просто. Нудно. Само собою… Без прив'язки до певних диких особистостей! Піду до бібліотеки, відволіктися.

Швидко перекушую парочкою бутербродів і поспішаю вибігти з дому, поки батьків немає, але на порозі, як на зло, стикаюся з матінкою.

- Карада! - Ось тільки її мені не вистачає зараз!

- Так?

- Куди зібралася, доню?

- До королівської бібліотеки.

- Готуєшся до іспитів? Молодець! Але ми поки що з твоїм батьком не ухвалили остаточного рішення.

– Нічого, знання зайвими не бувають! - цитую матінку і вона, здається, залишається задоволена.

Сподіваюся, у неї не виникне думка перевірити, що саме я беру почитати у бібліотеці!

Раян

Повертаюся до палацу голодний і злий. Я, звичайно, міг би полювати, але після сварки з Карадою настрій зник. А ось апетит я собі нагуляв! Вирушаю одразу на кухню, бо обід я пропустив. Все через цю дрібну злюку! Я все більше заводжуся і не помічаю як в одному з коридорів на когось натрапляю.

- Та пішов ти! - реагую досить різко, хоча зазвичай мені це не властиво. Я ніколи не був грубий з прислугою, але зараз я зовсім не в тому настрої, щоб розшаркуватися, тому намагаюся відштовхнути від себе несподівану перешкоду, але натомість сам відлітаю до стінки, дуже боляче в неї впечатаючись. Миттєво реагую і, частково обернувшись, кидаюся на негідника, що не дотримується етикету! Торкнутися принца, та ще й так грубо!

Але у відповідь отримую кілька дуже болючих ударів під дих. Принагідно зазначаючи про себе, що негідник розумний і досвідчений, слідів не залишає. Ричу, збираючись кинутися у відповідь. Але мене осаджують і різко остуджують спокійні слова мого несподіваного опонента:

— Ви завжди так поводитесь, коли зустрічаєтеся з кимось у коридорах палацу, принце?

Здається я влип! Дізнаюся голос Кая, батька Ксі та розумію: якщо він хоча б мимохіть згадає про нашу сутичку своєї дочки чи моєму братові, мені не поздоровиться!

Тому тільки ціджу крізь зуби:

- Вибачте, я не в настрої сьогодні.

- Тож треба відіграватися на першому зустрічному? Ви, напевно, не очікували, але іноді можна й у відповідь отримати. Всяке буває.

Ричу, бо мені його повчання зовсім не потрібні! А ще й тому, що стає соромно за невластиву мені поведінку, але виправдовуватися я не маю наміру.

- Ще раз вибачте, — видавлюю із себе. - Сподіваюся, ця невелика подія залишиться між нами?

- Якщо, мій хлопчику, ти маєш на увазі, чи я маю намір поскаржитися комусь на твою поведінку, можу тебе заспокоїти — мені це теж не властиво, зазвичай я сам розв'язую проблеми, що виникають, - Кай зухвало посміхається, натякаючи, мабуть, на те, що я ще не зміг повністю про дихатися після нашого зіткнення. Ось гад!!

Киваю йому недбало, продовжуючи рипіти зубами від злості та віддаляюся, намагаючись зберегти поставу. Апетит зник, і я йду у свої покої, де вже досхочу даю вихід своїм емоціям, благо у мене обладнана кімната для спортивних вправ. Вдосталь змолотивши грушу та ігноруючи вимоги шлунка, виходжу в сад із наміром обернутися і трохи регенерувати, але мене відвідує думка...

Королівська бібліотека розташована на території палацу. Для звичайних відвідувачів є вхід із міста та визначено години відвідувань. Але для членів королівської сім'ї доступ відкритий цілодобово і я маю ключ від невеликих дверей, що ведуть у сховище. Не можу сказати, що раніше часто ним користувався. У дитинстві ховався тут від набридливих наставників, і з нудьги читав, що попадеться. Але зараз мені зовсім не до читання! Я хочу подивитись, що ще моя дрібна брала читати!

Проникаю до бібліотеки, користуючись своїм особистим ключем, прямую до читального залу, знаходжу картку Каради та уважно вивчаю досить значний список книг. Нещасна «Фізіологія самців» – одна з останніх. А ось решта… так… «Історія Диких Земель», «Звіт про Археологічні розкопки на околицях столиці», «Основи викладання для наймолодших». Посміхаюся, моя дрібна дуже серйозно підійшла до питання мого «навчання»!

Тааак, судячи з її картки, після нашого «заняття», що не відбулося, вона ввечері знову відвідала бібліотеку! І навіть забрала дві книги додому. "Фізіологія самок". Та що ж їй лине з цією фізіологією! Ну хоч не самців забрала проти ночі вивчати, полегшено видихаю і відразу скриплю зубами (точно доведеться регенерувати сьогодні), читаючи назву другої книги: «Сучасна історія. Королівська сім'я. Принц Раян». Моя дрібна зацікавилася королівським сином??? Ричу і частково обертаюся. Я ревную?? Сам до себе?