Читати книгу - "Диво - квіти, Олександр Гребьонкін"

- О так! Але я не один ... - розгублено закліпав очима Вансульт.

- О, у вас такі помічники! - промовила Харита, спостерігаючи догів.

- Красені, - констатував Клаус Ферроль, виймаючи свою незмінну люльку.

- Гей, собаки! Ідіть сюди! - покликав Вансульт.

Коли сильною пружною ходою підійшли обидва пси, він додав:

- Мої вірні друзі справляються з пантерою, як я, наприклад, із кішкою.

- Так, вигляд у них прямо скажемо, героїчний, - констатувала Харита.

- Такі схоплять - то не випустять, - додав Ферроль. – Очевидно, вам доводиться часто полювати в тутешніх лісах?

- Часто. А особливо приємно, коли у полюванні беруть участь дівчата, – сказав Вансульт, скоса поглядаючи на Хариту.

- Генрі Вансульт - пристрасний мисливець, - посміхаючись, пояснив Флетчер, - тому, Харито, він і звертається до вас, як до компетентної особи.

Харита залилася легким сміхом.

- А що? Справді! - зніяковів Вансульт. — Чому б і жінкам не полювати, як це за старих часів...

Флетчер на мить замислився.

 - Так, тепер дівчата не полюють, - трохи сумно сказав він, розвівши руками. - Втім, є одна, ви знаєте її...

- Мабуть це Гвинивера Риваль. "Для влаштування голосових зв'язок вона не бере з собою мисливський ріг", - іронічно зауважив Вансульт.

- А що... Найбільш підходяща для вас дружина, Генрі, - заявив Флетчер, лукаво посміхаючись. — Одружуйтесь, нарешті!

- Але ж це моя кузина і їй же сорок п'ять років... Ця жінка не для мене! - здивовано зауважив Генрі.

- Звичайно, не на Риваль, це я пожартував. Про одруження я говорю взагалі, як про план на перспективу. До речі, я чув, що ви вперто привчаєте до лісів вашу подругу Дам'єну. І як успішно?

Генрі почервонів від збентеження, поводив розширеними очима.

- Взагалі так! Дам'єна освоїла рушницю і недавно била козулю!

- Ось бачите, і ви в своєму лісі тепер не самотні. Але вам потрібно заспокоїтися, стати серйознішим, зайнятися нарешті сім'єю. У вас підуть діти, турботи ..., - сказав Флетчер, наповнюючи келих.

- Так! - вигукнув Вансульт, приймаючи від Флетчера келиха лікерної суміші, - так! Діти, — ви маєте рацію! Багато дітей, п'ять, шість, одинадцять – плутати волосся на голівці! Звідусіль лізуть на вас, а посередині вона - моє божество, моя королева! Так... Коли-небудь я одружуся...

Генрі Вансульт так кумедно зобразив рухами і тоном голосу майбутню сімейну сцену, що всі розсміялися, а Харита найдужче.

- Ні ні! Цього, звісно, ​​не буде з вами! — вигукнула дівчина, — адже ви так захоплені полюванням.

- Ви так думаєте? — стурбовано запитав Вансульт. — Ви так думаєте… — сумно повторив він. — Чи справді я справляю таке враження? Це не добре. Це погано. Це мені не подобається...

Він сумно опустив голову, але потім, раптом, ковзнувши поглядом по присутніх, спитав:

- Як виноград?

- Він дивовижний. На смак нагадує суницю...

- Смачніше не пробувала! – повідомила Харита, щоб якось підтримати Вансульт.

- Так, Генрі, я чув, ви зробили нову пісню, - сказав Флетчер.

– Я? Так… дрібниця.

- Може, заспіваєте нам?

 – Де ваша гітара?

Флетчер приніс гітару, Вансульт налаштував її, провів по струнах, через що ті срібно задзвеніли і сказав:

- Це на мотив, який я нещодавно чув у Гертоні. Слухайте...

Поглянь — кораблі

В блакитній імлі

Заснули опісля блукання.

Вони звіддалік

Прийшли, щоб навік

Твої вдовольнити бажання.

Злотисті сонця

Тепер без кінця

Вкривають канали, все місто

Й зелені поля,

І всесвіт-земля

В теплі засинає вогнисто.*

Генрі співав натхненно, із почуттям, зі сльозами смутку. Закінчивши пісню, він ефектно вдарив по струнах і простодушно посміхнувся до Харити, і та усміхнулася у відповідь: ця людина викликала в неї нестримний веселий настрій.

***

Опівдні Ферроль приліг відпочити під тентом і непомітно для себе заснув.

Харита читала на лавці в тіні кипариса, серед чагарників дроку та магнолій. Пахло свіжозрізаними гранатами та мигдалем.

Неспішними кроками до неї підійшов Флетчер у легкій білій сорочці з мереживом.

«У нього обличчя моложаве, веселого дідугана», - подумала Харита. – «А як він сміється – щиро, сердечно, захоплююче!»