Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Наталі не відповідає на моє повідомлення до самого вечора. Я питала як вона себе почуває, чи можу я приїхати до неї. Але відповідь надійшла пізно вечері, коли ми з Алексом вже лежали в ліжку. Макс поїхав до Стівена.

«Я так втомилася за сьогодні. Весь день комплектувала мамині папери. Давай поговоримо завтра».

Може дійсно Нат була зайнята справами і я накрутила себе.

- Ластівко, ти задумлива весь вечір. Щось сталося? – Алекс лягає ближче до мене, обіймаючи мене за плечі.

- Ні. Ти давно говорив з Максом?

- Як тільки приїхав.

- І все добре?

- Ліві, про що ти намагаєшся мені натякнути, - Алекс втомлено протирає підборіддя.

- Щось відбулося між Максом та Наталі, і тепер вони стали холоднішими одне до одного.

- Ліві, це не наша справа їх особисті стосунки. Макс став майже старим Максом. Він знову поїхав на вечірку.

- А Наталі не відповідала мені цілий день.

- Я обіцяю, що спробую поговорити з Максом, але змінювати його думку і змушувати робити те, чого він не хоче, я не буду.

- Ні. Не треба говорити. Я говорила вже з ним. Він просто злякався і не хоче навіть спробувати змінити цю частину свого життя.

- Всьому свій час, вони ще зійдуться разом, якщо це доля.

- Ти віриш у долю? – підіймаю голову і заглядаю в очі хлопця.

- Напевно. І нашою долею була погана погода в Італії і Том.

Долонями притягую голову Алекса до себе та ніжно цілую у вуста.

Хлопець опускається нижче, перекатуючи мене поверх себе.

- Коли ти зрозумів це? – спираю підборіддя на складені руки на грудях хлопця.

- Що зрозумів? – гаряча долоня пестить мою щоку, відкидає волосся від обличчя.

- Що я подобаюсь тобі?

- Не скажу точно в який момент це сталося, - очі хлопця проміняться  теплом. – Я зачіпав тебе, бо ти смішно реагувала. Але ти ставала іншою в моменти малювання. Це сталося коли вперше побачив тебе за роботою, тоді я подивився на тебе по іншому. Але ти ніколи не сприймала мене серйозно.

- Тож ти був безнадійно закоханим, - сміюся я.

- Я такого не говорив, - рука хлопця поринає в моє волосся та притягає мене ближче для поцілунку. – А тепер давай спати. Я втомився.

Під розмірений стукіт серця Алекса я засинаю. Одні в цілому будинку і безмежно щасливі.

Я просинаюся від браку повітря і мені дуже спекотно. Розплющую очі. В кімнаті темно, ще глибока ніч. Алекс міцно притиснув мене до себе, обіймаючи обома руками. Його вуста щось шепочуть в моє волосся.

- Алекс, - починаю хвилюватися я, відчуваючи як гулко б’ється серце хлопця, як швидко здіймаються його груди.

- Все добре. Спи, кохана, - хлопець цілує мене в чоло.

Відриваюся від Алекса та сідаю поруч з ним.

- Ти просинаєшся вночі, ти знаєш, - прибираю його волосся з обличчя.

- Наче ні, - потискає плечима хлопець.

- Твоє дихання змінюється, стає частішим. Твої пальці нащупують, я впевнена, мій пульс. Міцно обіймаючи мене, ти знову засинаєш.

Посмішка хлопця тане. Він сідає на ліжку вище.

- Здається наче тебе можуть забрати в мене. Ластівко, все моє життя в тобі. Тому я тебе міцно обіймаю і засинаю далі.

- Ніхто не зможе мене забрати від тебе – запевняю хлопця.

- Тільки саме життя, - шепоче Алекс.

Сідаю поруч із хлопцем, заглядаю в його очі. Алекс ховає погляд, але я встигаю побачити в ньому таку велику тугу та страх.

- Алекс, розкажи мені. Чого ти боїшся?

Хлопець проводить долонею по обличчю та на хвилину прикриває очі, переводить подих.

- Я розповідав тобі раніше про хворобу мами.

Притуляюся боком  до Алекса, беру його долоню в свої.

- Наприкінці мама часто засинала, вона багато спала. Хоча б під час сну болі турбували її не так сильно. В той день ми дивилися з мамою якусь телепередачу і вона заснула на моєму плечі. Я боявся поворухнутися. Не пам’ятаю як сам задрімав. Я прокинувся, але мама ще спала, за вікном вже було темно. Я забрав руку, але мама не прокинулася. Її голова посунулася. Я почав трясти маму за плечі, - очі Алекса починають блищати від непролитих сліз.

Міцно стискаю долоню хлопця, немов кажучи, що я поруч.

- Вона не прокидалася,- голос Алекса стає ледь чутним. -  Я все кликав і тряс її тіло, але мами вже не стало. Вона померла на моїх руках, а я навіть не відчув.

Простягаю долоню до Алекса і проводжу по щоці, зазираю в очі повні суму.

- Любий, ти не винен ні в чому.

- Знаю, - Алекс обіймає мене обома руками. – Просто я боюсь, що і тебе в мене заберуть. Я просинаюся і ти поруч. Більшого мені і не треба.