Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

Графиня Еленор

Любов – велика сила…

Лорейна

(Стирає долонею сльози)

Дуже… Тому я сильна, тітонько, сильна!
 

Графиня Еленор

Так, моя мила, я знаю…
І тому ти не щаслива!
Любов – дає нам сили,
І водночас робить слабкими.
 

Лорейна

Тоді Ви, тітонько, єдина моя слабкість!..
 

Графиня Еленор

Цим, дівчинко моя, я відбираю в тебе радість.
(Слова тітки огорнули душу Лорейни смутком і наповнили відчаєм. Жінка, яка замінила в її житті ту, кого, здавалося, замінити неможливо – вважала себе винною в тому, що… А в чому, власне, винна тітонька? Хіба могла вона знати, що серце її вихованки запалає такою щирою любов’ю до чоловіка, до якого сама графиня мала почуття? Чи, можливо, звинуватити у всьому Домініка?.. Часом, Лорейна навіть ловила себе на думці, що молодий лорд, який прагнув з’єднати свою долю з нею – цим своїм рішенням завдав би страждань тітоньці. Цього Лорейна не змогла б витримати і пробачити: ні собі,.. ані Домінікові! Графиня Еленор Блейк весь цей час з моменту її народження намагалася бути люблячою і турботливою матір’ю – і вона нею стала! Ні… Навіть якби тітонька не носила дитину барона… Навіть якби покійний дядечко про все дізнався! Якби навіть Домінік встиг попросити у генерала її руки… Словом, ні в якому разі Лорейна не скривдила б свою любу тітоньку. Ніколи!
…Все це юна дівчина вже збиралася сказати графині, але в цю мить до них несміливо наблизилася Дорі. Вклонилася і тихо звернулася до Еленор, уникаючи погляду Лорейни)

Служниця Дорі

Пані, прибув барон Клемон.
Накажете його… запросити?
(Тихо. Лорейна знову швидко стерла сльози обома долонями. Еленор відвела погляд від вихованки і спокійно поправила складки сукні на колінах, і особливо на животі. Тупцюючи на місці і зминаючи фартушок, Дорі ще тихіше спитала, звертаючись вже і до доньки генерала)

Служниця Дорі

Накажете… запросити його?
(Звернувши на вихованку серйозний погляд, вдова Блейк сказала, намагаючись приховати тремтіння в голосі)

Графиня Еленор

Так, Дорі. Запроси…

Служниця Дорі

(Вклоняється і радісно каже з помітним полегшенням)

Слухаюсь, пані!

Лорейна

Ні, Дорі, зачекай!
(Молода служниця непорушно завмерла, розгублено дивлячись на юну пані. Еленор звела брови, очікуючи від вихованки пояснень. Поправивши шаль, Лорейна всміхнулася здивованій служниці)

Лорейна

Дорі, ти краще позбирай папери,
А я барона запрошу сама.

Служниця Дорі

(Каже, миттю піднімаючи найближчий до неї списаний листок)

Добре, пані, як скажете!
(Графиня хотіла щось сказати, але тільки провела вихованку мовчазним і засмученим поглядом.

…Наближаючись до барона Клемона, Лорейна намагалася опанувати хвилювання і несподіваний страх. Те, що вона збиралася повідомити йому, могло його сильно збентежити і викликати неочікувану реакцію. Але і покластися на рішучість самої тітки дівчина не могла. Отож, притримуючи одночасно шаль та складки сукні, юна леді подумки підбирала правильні слова. Проте чим меншою ставала відстань між нею і молодим лордом, тим сильніше билося її серце і важче було не відводити погляд. Востаннє Лорейна бачила барона Клемона в Соборі, коли ховали дядечка, і то всього лише мить. Тому зараз зустріч з ним викликала в її душі  шквал емоцій. В цю мить здавалося, що було б легше самотужки заново засадити весь сад, ніж спокійно підійти до барона, вклонитися і привітатися; зустрітися з поглядом блакитних очей і почути голос… Коли до лорда лишалося якихось кілька кроків, Лорейні дивом вдавалося дивитися йому у вічі і при цьому не спіткнутися. Страх і тривога; смуток і радість зустрічі,.. хвилювання і цілковите усвідомлення невідворотності того, що вона збиралася сказати – переповнювали всю її сутність, змушуючи серце шалено битися, а щоки горіти рум’янцем!

Домінік стояв біля невеликої кованої огорожі, яка відділяля сад від решти подвір’я. Застиг на вході, ніби вагаючись зайти, але вигляд він мав спокійний і невимушений, як відмітила для себе Лорейна. Крок… І ще один… Дівчина нарешті зупинилася перед бароном і, ніяково роззирнувшись, присіла в глибокому реверансі, привіталася. Лорд Домінік вклонився і стримано посміхнувся у відповідь, але це не підбадьорило стривожену вихованку графині. Їхні погляди зустрілися і ніхто не поспішав відвести очі першим… Вдивлялися так пильно, наче хотіли розгледіти в їх блакитно-зелених глибинах всі ті зміни і муки, які їм довелося пережити від останньої зустрічі. Так, складне життя і не легка доля збудували між ними стіну, яка віднині і навік розділила їх, змушуючи зробити один-єдиний вибір – відмовитися від своїх почуттів. І все ж, Лорі Грей ще ніколи не почувалася так пригнічено і самотньо, як цієї миті. Дівчині здавалося, що вона вже звикла до того, що тітонька чекає дитину від Домініка. Попри те, як болісно ця звістка змінила її життя – вона все ж намагалася вчинити правильно і захистити тітку… будь-якою ціною. Проте зараз усвідомлення того, що розкривши цю таємницю баронові, він стане невід’ємною частиною життя графині… І їй – Лорейні – доведеться бути свідком цього... Словом, вона заново усвідомила всю трагічність і нестерпність ситуації, в якій опинилася. Неймовірним зусиллям волі дівчина змусила себе відвести погляд і глибоко вдихнути. Подумки сварячи себе за слабкодухість і страх, спробувала всміхнутися)