Читати книгу - "Вітри сподівань"

— Дякую тобі за те… За те, що мою промашку виправив, не лежати б нам зараз серед своїх.

Замковий мугикнув щось у відповідь, і побратими поснули, поринувши у молодецькі сновидіння.

Літо непомітно вже починало поступатися місцем осені, а Збараж так і не було завойовано. Козаки вже не так часто турбували ляхів приступами. З табору поляків та і з самого міста щодня прибували втікачі — через брак харчів, води, поширення хвороб. Хан тримав військо у таборі, і зрідка декілька чамбулів підтримували козаків під час атак захисних валів поляків.

Поляки відбивалися від ворогів, уже майже не стріляючи, здебільшого застосовували холодну зброю та обливали їх з валів окропом і смолою.

Частина війська вирушила навстріч війську Яна Казимира, а облогу тримала половина козацьких полків і татарських чамбулів. «Язиків» добувати десятці Години не доводилося, бо їх і так було надміру, щоранку побіля табору полку чекали на свою долю перекинчики, траплялись серед них і шляхтичі, які, боячись голодної смерті, ставали клятвопорушниками. Тож десятка Павла вранці завжди збирала ці гурти і відводила до облаштованого табору.

Десятинці весь час ремствували і доймали Годину, скаржачись на нудне життя. Усе змінилося опісля того, як надійшов лист про мир, підписаний Богданом Хмельницьким, Яном Казимиром та кримським ханом Іслам-Гіреєм. Татари зняли облогу і вирушили не у свої землі, а грабувати Волинь, Червону Русь та інші терени України. Хмельницький виділив хану для супроводу його війська три полки, які попрямували через Бар і далі на південь. Рухаючись Поділлям, татари грабували містечка й села, а часом і самі козаки пособляли грабіжникам. Татари розорили до сотні містечок, беручи в ясир українських жінок, а часом не гребували полонити й тих, з ким вони нещодавно тримали облогу Збаража. Збулися пророкування обложених поляків, що у відповідь на збиткування знахабнілих козаків і руси зазнають татарських канчуків та підуть разом з ними, поляками, ясиром на невільницькі ринки до Кафи, Кизикерменя,[138] Кінбурна.[139] 3 ханом Іслам-Гіреєм на війну проти Речі Посполитої виступили й деякі мурзи, що не підкорялися його волі, і після укладення миру кинулись грабувати, палити, брати ясир.

Богдан Хмельницький з головним військом подався в Чигирин, удруге завітавши до Києва у славі й почестях. Ян Казимир з рештками недобитого війська пішов через Львів на Варшаву, а козаки з полків Небаби, Донця та Головацького допомагали татарам забирати худобу, зганяти полонених та супроводжувати їх до Криму. Окрім неврожаю нинішнього року, постійних поборів, що чинило військо, та нашестя сарани, Правобережжя України-Русі обезлюдніло, а лишилися переважно злиденні, мусили помирати голодною смертю. Купити чвертку жита за два карбованці для бідняків було недосяжним. Ті, хто повертався до домівок і не зміг збагатитися за рахунок війни, не мали чого навіть самим поїсти, а не те щоб нагодувати родину. Тисячі родин полишали рідні містечка, села й прямували на північ, у московські володіння, й осідали з дозволу воєвод на південних землях Московського князівства, засновуючи цілі поселення. Побори на утримання війська геть очистили засіки селян, а за Зборівським договором українська шляхта мала повернутися до своїх маєтків, і хто не потрапив до козацького реєстру, знову мусили йти гнути спини на панів.

Здобувши перемогу у війні під гаслами «Земля селянам!», «За православну віру!», Богдан Хмельницький не зміг дати українському народу бажаних свобод і вольностей. Окрім того, польський сейм усупереч договору, відмовив митрополиту Київському Сильвестру Косову засідати в сенаті, виборовши це право величезною кров’ю русичів грецького віросповідання. Ян Казимир наприкінці року все ж видав апробацію, яка утверджувала права грецької релігії. Київському митрополиту поверталися Луцька, Холмська, Вітебська, Мстиславська єпархії, а в Перемишльській повернули всього декілька монастирів. Поверталися православним церкви в різних містах Королівства Польського, де служба велася за грецьким обрядом.

У Великому князівстві Литовському відбувалося те ж саме: з допомогою комісарів, обраних православним духівництвом, дозволялося відбудовувати православні церкви, спалені та зруйновані раніше, організовувати православні братства. Духовні школи знову підпорядковувались Київському митрополиту, друкарні та цензура також покладалися на духівництво грецького віросповідання. Церковне та монастирське майно залишалося в колишніх правах, священництво підкорялося лише своїм митрополитам та звільнялося від сплати повинностей, виконання робіт.

Але державні можновладці Польщі вже збиралися якнайшвидше скинути із себе зобов’язання Зборівського договору. У королівському палаці відбувалися таємні наради, де йшлося про те, як би зашкодити Хмельницькому, зменшити довіру народу до нього й послабити в зародку українські здобутки на шляху державотворення. В угоді Хмельницький повертав дворянам колишні права, але, доки цього не сталося, віддавав землі козацькій старшині, щоби знесилити панський стан. Відбирав у панів садиби, міста, села з усіма угіддями під приводом, що це були коронні маєтності, де мали жити козаки. На початку 1650 року панство все ж вступило в українські маєтки. Король видав універсал, що ті холопи, котрі не ввійшли до реєстру, мають знову відробляти панщину. Холопи навідріз відмовлялися служити панам, і чимало з панів заплатило життям за спробу знову поневолити молодецькі голови. «Як же це так? — обурювався люд. — Де ж обіцянки гетьмана? А хіба ми не були козаками?» Холопи почали гуртуватися у ватаги, а гетьман страчував непокірних, і тепер його ім’я, яке ще недавно руси вимовляли з побожністю, ставало для багатьох дедалі огиднішим. Знову почалися вбивства, і пожежу повстання очолив полковник Данило Нечай.

Народний улюбленець полковник Нечай швидко збагнув, до чого приведуть статті Зборівського договору, і повів свої сотні на Поділля, сподіваючись завадити всеохопним грабункам та руйнації свого краю вчорашніми союзниками.

Десятка Павла Години у складі сотні з перших днів миру, поминувши Старокостянтинів, пішла назирці за буджаками в напрямку Меджибожа. Сильвестр Мигура заборонив вступати в сутички з