Читати книгу - "Стів Джобс"

Гарячі бесіди розгоралися щопонеділка, коли команда виконавчих директорів збиралася разом. Починали о дев’ятій ранку і сперечалися по три-чотири години. Фокусувалися на майбутньому. Як покращити існуючий продукт? Які речі запустити в розробку? Джобс використовував збори, щоби підсилити відчуття спільної місії в Apple. Це дозволяло централізувати контроль, а також запобігти боротьбі між підрозділами і децентралізованими компаніями. Компанія здавалася такою ж тісно інтегрованою, як і її гарна продукція.

Джобс використовував збори також для того, щоби посилити центр. На фермі Роберта Фрідленда він мав обрізати яблуні, щоби дерева росли сильними. Метафорично те саме він робив із Apple. Замість того щоби заохочувати кожну групу процвітати чисто з маркетингових міркувань чи продукувати тисячі ідей, Джобс уважав за краще фокусуватися на двох-трьох ідеях.

— Йому не було рівних, коли треба вимкнути шум навколо, — каже Кук. — Це дозволяло йому зосередитися на кількох речах і відмовитися від багатьох інших. Не багато людей здатні на таке.

Щоби якось зібрати докупи те, чого навчилася його команда, Джобс започаткував внутрішню школу, котру назвав Університетом Apple. Він найняв Джоеля Подольного, декана Йєльської школи менеджменту, скласти серію навчальних прикладів на основі аналізу важливих рішень компанії, як-от: перехід на мікропроцесори Intel і відкриття мережі магазинів Apple. Вищі виконавчі директори навчали нових працівників на зібраних прикладах. Таким чином, стиль прийняття рішень від Apple перетворювався на своєрідну культуру.

За легендою, у часи Давнього Риму, коли полководець-переможець ішов вулицями міста з парадом, його кроками слідував слуга, котрий мав повторювати: «Memento mori» — «Пам’ятай про смерть». Нагадування про смерть мало допомогти героєві бачити речі в перспективі, вселяти в його серце покору. Джобсові про його смерть нагадали лікарі. Але він не покорився. Натомість гарчав у відповідь з іще більшим запалом. Хвороба показала, що йому немає чого втрачати, тому варто мчати вперед на повній швидкості.

— Джобс повернувся до справи, — сказав Кук. — Навіть попри те, що довелося керувати величезною компанією, він продовжував робити нестандартні ходи. І я дуже сумніваюся, що хтось на його місці робив би те саме.

Якийсь час здавалося, чи принаймні була на те надія, що Джобс погамував свій гонор, що рак і п’ятдесятиріччя змусили його стати менш брутальним, коли щось засмучує.

— Відразу після операції Стів не принижував людей, як раніше, — розповідає Теванян. — Якщо він чимось був незадоволений, то міг почати кричати, біситися, матюкатися, але він не намагався повністю знищити людину. Це був його спосіб змусити працювати краще». Теванян замислився на хвильку й додав: «Ну, хіба що хтось працював геть нікудишньо, і треба було його звільнити. Таке інколи траплялося».

Правда, врешті-решт важкі часи повернулися. Стівові колеги вже навчилися справлятися з його злістю. Якщо щось і гнітило їх, то це коли Джобс скеровував свій гнів на цілком незнайомих людей.

— Одного разу ми пішли на ринок Whole Foods на фруктовий коктейль, — пригадує Айв. — їх готувала літня жінка. І Джобс просто причепився до неї, як саме вона це робить. Трохи згодом висловив співчуття: «Вона вже немолода і не хоче виконувати своєї роботи». Він не поєднав ці поняття. Він був пуристом в обох випадках.

Іншого разу перед поїздкою до Лондона разом із Джобсом Айв отримав невдячне завдання — вибрати готель. Він зупинився на «Гемпелі», мирному п’ятизірковому готелі у витонченому мінімалістичному стилі, котрий, на його думку, мав припасти до вподоби Джобсу. Та щойно вони зареєструвалися і розійшлися по кімнатах, Айвовий телефон задзвонив. «Ненавиджу свою кімнату, — оголосив Джобс. — Це просто лайно. Забираймося звідси». Айв зібрав речі і спустився до реєстрації, де Стів уже встиг шокувати адміністратора своїми міркуваннями. Айв розумів, що більшість людей, і він сам у тому числі, переважно стримуються, коли щось не клеїться, тому що все одно хочуть сподобатися іншим, «хоча це й марна риса». У будь-якому разі, Джобс не володів згаданою рисою характеру.

Оскільки Айв був тонкої натури чоловіком, то й ламав собі голову над питанням, чому Джобс, котрого він так любив, інколи поводився як паскуда. Одного вечора в барі в Сан-Франциско він нахилився ближче до мене і спробував це проаналізувати:

«Він дуже, дуже чутливий чувак. Це одна з речей, яка робить його антисоціальну поведінку, його грубість такими підсвідомими. Я можу зрозуміти, чому товстошкірі й нечутливі люди є брутальними, але ж не чутливі! Якось я його запитав, чому він так біситься через будь-що. А він відказав: «Але ж я швидко відходжу». Стів має дитячу здатність реально себе накрутити через щось, але потім охолонути. Щоправда, бувають часи, коли він дуже чимось засмучений, тоді, щоби віднайти катарсис, він мусить когось образити. І, мені здається, він думає, що вільний і має щось на зразок ліцензії це робити. Йому здається, що звичні не юридичні обов’язки його не стосуються. І оскільки він сам є неймовірно чутливим, то добре знає, як розумно й ефективно когось скривдити. Так і чинить».

Час від часу мудрі колеги відтягували Джобса вбік і намагалися його спам’ятати. Лі Клоу був справжнім майстром. «Стіве, можна тебе на хвилинку?» — тихенько кликав він Джобса, коли той у черговий раз принижував когось перед колективом. Він ішов з ним до офісу і там пояснював, як важко всі працюють. «Коли ти принижуєш їх, це швидше підриває, ніж стимулює», — пояснив Лі Стівові під час однієї такої розмови. Джобс перепросив і сказав, що зрозумів усе. Але пізніше оступався знову. «Я просто такий, який є», — виправдовувався він.

Одна річ, правда, змінилася: пом’якшало ставлення до Білла Ґейтса. Microsoft виконувала свою частину угоди, укладеної в 1997-му, стосовно розробки висококласного програмного забезпечення для комп’ютерів Macintosh. Тим паче що компанія трохи здала позиції і не могла рівнятися з Apple, коли та перебувала у центрі уваги. У Ґейтса та Джобса було різне бачення продукції та інновацій, але їхнє суперництво породило в кожному дивовижний самоаналіз.

Під час конференції «Всі речі цифрові», яка відбулася в травні 2007 року, колумністи газети Wall Street Journal Волт Мосберґ і Кара Свішер намагалися влаштувати спільне інтерв’ю Джобса та Ґейтса. Мосберґ спершу запросив Джобса, котрий рідко відвідував подібні конференції, і, на диво, той погодився за умови, якщо й Ґейтс прийде. Почувши це, Ґейтс теж прийняв запрошення.

Мосберґ планував, що спільний вечір мине в задушевній дискусії, а не дебатах. Але сподівання похитнулися, оскільки того ж дня під час іншого інтерв’ю Джобс дозволив собі критикувати Microsoft. На запитання, чому програмне забезпечення iTunes від компанії