Читати книгу - "Замогильні записки"

– Але, пане де Шатобріан, народ збурений; нам загрожує анархія.

– Пані, наважуся запитати, які наміри його високості герцога? Прийме він корону, якщо йому її запропонують?

Принцеси зволікали з відповіддю. Нарешті пані герцогиня Орлеанська мовила:

– Подумайте, пане де Шатобріан, про нещастя, які неминучі за нинішнього становища. Всі порядні люди повинні об’єднати зусилля, щоб не дати восторжествувати республіці. Ви, пане де Шатобріан, могли б зробити неоціненні послуги в Римі чи навіть тут, якщо вам не хочеться покидати Францію!

– Вам відома, пані, моя відданість юному королю і його матері.

– Ах, пане де Шатобріан, добре ж вони обійшлися з вами!

– Ваша Королівська Високість не буде вимагати, щоб я відрікся від усього, чому присвятив своє життя.

– Пане де Шатобріан, ви погано знаєте мою племінницю: вона така легковажна… бідолашна Кароліна!.. Я пошлю за паном герцогом, він швидше зуміє переконати вас.

Принцеса дала наказ слугам, і хвилин за десять до кімнати увійшов Луї-Філіп. Він був одягнений недбало і мав надзвичайно втомлений вигляд. Я підвівся, і королівський намісник одразу перейшов до справи:

– Ви, мабуть, уже почули від пані герцогині про наші нещастя.

Тут у найідилічніших тонах він розповів мені про блаженство, яким насолоджувався на лоні природи, про спокійне життя у родинному колі, що відповідає його смакам. Я скористався паузою між двома тирадами, щоб шанобливо повторити йому все, що сказав принцесам.

– О! – вигукнув він. – Я тільки про це і мрію! Який щасливий був би я стати опікуном цієї дитини та бути їй опертям! Я цілком згоден з вами, пане де Шатобріан: зробити герцога Бордоського королем – найкращий вихід із становища. Я боюся лише одного: як би події не виявилися сильнішими за нас.

– Сильніше за нас, монсеньйоре? Але хіба ви не маєте всю повноту влади? Поїдьте за Генріхом V; залиште Париж, прикличте до себе обидві палати й армію. Як тільки стане відомо про ваш від’їзд, усі заворушення стихнуть і народ звернеться по допомогу до вашої освіченої і могутньої особи.

Промовляючи ці слова, я спостерігав за Філіпом. Він був збентежений: на обличчі його я прочитав бажання стати королем. «Пане де Шатобріан, – сказав він, не підводячи на мене очей, – усе набагато складніше, ніж ви думаєте; так справи не робляться. Ви не знаєте всіх небезпек, які нам загрожують. Розлючені негідники можуть підняти руку на членів палат, а ми зовсім беззахисні».

Ця фраза, що вихопилася у пана герцога Орлеанського, порадувала мене, бо дозволила з усією рішучістю заперечити. «Я поділяю ваші тривоги, монсеньйоре, але є надійний засіб уникнути небезпеки. Якщо ви вважаєте, що не зможете поїхати за Генріхом V, як я щойно запропонував, ви можете вчинити інакше. У палаті от-от почнуться засідання: хоч яку б пропозицію внесли депутати, заявіть, що нинішня палата не має всіх необхідних повноважень (це чистісінька правда), щоб вирішити питання про форму правління; скажіть, що треба дізнатися думку всієї Франції, а для цього – обрати нову палату спеціально для вирішення такого важливого питання. Завдяки цьому весь народ стане на бік Вашої Королівської Високості; республіканці, яких ви тепер так боїтеся, піднесуть вас до небес. За ті два місяці, що підуть на вибори, ви створите національну гвардію; всі ваші друзі і друзі юного короля допомагатимуть вам у провінціях. Потім скличте депутатів, дозвольте їм публічно обговорити ту форму правління, яку відстоюю я. Юний принц, якщо ви таємно підтримаєте його, збере величезну більшість голосів. Країні вже не загрожуватиме анархія, і ви зможете не побоюватися насильства республіканців. Думаю навіть, що неважко буде привернути до вас у союзники генерала Лафаєта і пана Лаффіта. Яке поле діяльності для вас, Ваша Високосте! Ви зможете півтора десятка років правити від імені юного короля, а через п’ятнадцять років усім нам прийде час піти на відпочинок; ви увійдете в історію як людина, що мала можливість посісти трон, але поступилася ним законному спадкоємцю, – випадок, єдиний у своєму роді; що ж до вашого підопічного, то ви виховаєте його згідно з нашою освіченою добою, щоб він був гідний правити Францією; одна з ваших доньок може стати його дружиною».

Філіп неуважно дивився вдалечінь поверх моєї голови.

– Пробачте, пане де Шатобріан, – мовив він, – задля розмови з вами я перервав зустріч з однією депутацією, і мені час повернутися до неї. Пані герцогиня Орлеанська підтвердить вам, що я з великою втіхою виконав би всі ваші побажання, але, повірте мені, я один стримую натиск розлюченого натовпу. Роялісти живі лише ціною моїх зусиль.

– Ваша Високосте, – сказав я у відповідь на таку несподівану і таку далеку від теми нашої розмови заяву, – я не раз бачив смерть: ті, хто пережив революцію, – люди загартовані. Сивовусі бійці не страшаться того, що лякає новобранців.

Його Королівська Високість пішов, а я повернувся до своїх друзів.

– Отже? – вигукнули вони.

– Отже, він хоче бути королем.

– А пані герцогиня Орлеанська?

– Хоче бути королевою.

– Вони так і сказали?

– Він говорив мені про чарівність сільського життя, вона – про небезпеки, що загрожують Франції, і легковажність бідолашної Кароліни; обидванатякали на те, що я можу бути їм корисний, і ні той, ні та не дивилися мені в очі.

Пані герцогиня Орлеанська виявила бажання побачитися зі мною ще раз. Пані Аделаїда знову була присутня при нашій розмові, а пан герцог Орлеанський до нас не вийшов. Цього разу пані герцогиня висловилася набагато ясніше щодо тих милостей, яких мав намір удостоїти мене його високість герцог. Вона була така добра, що згадала про вплив, який я, за її словами, робив на суспільну думку, жертви, які я приніс Карлу X та його рідним, і неприязнь, яку незмінно виявляли мені вони, незважаючи на всі мої послуги. Вона сказала, що, коли я знову захочу стати міністром закордонних справ, Його Королівська Високість охоче надасть мені цю посаду, та коли мені більше до душі посольство в Римі, вона (пані герцогиня) прийме цю звістку з нескінченною радістю, пам’ятаючи про інтереси нашої священної релігії.

«Пані, – відповів я з деякою запальністю, – я бачу, що пан герцог Орлеанський уже ухвалив рішення; я гадаю, що він зважив усі можливі наслідки, що він усвідомлює, які труднощі й небезпеки його підстерігають; у такому разі мені нічого більше вам сказати. Не для того я прийшов сюди, щоб ображати нешанобливим поводженням тих, у чиїх жилах тече кров Бурбонів; до того ж вам, пані, я вдячний