Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Батьку... ти б подав на розлучення.
– Що-о-о? Руто, я все розумію, що твоя мачуха виявилася гіршою за собаку, але...
– Вона й так гірша за глистявого собаку... Батьку, ми з Геркою... застали її з іншим мужиком... У вашій спальні. Вона його притягла у ваше ліжко.
Батько зблід. Таким розгубленим я його ніколи в житті не бачила.
– Продовжуй, – він відсунув стілець і сів.
– Дора, Лютка і Вітка – не твої доньки. Твій – тільки Єрошка. – Як же боляче говорити! Як же боляче ранити дорогу людину! – Її коханець, Лютовіт, дає їй гроші. І хоче, щоб вона народила йому сина... Бать, – я присіла навпочіпки й узяла його за руку, – вона хотіла, щоб ти на Єрошку переписав корчму, а сама... – слова будяком застрявали в горлі. – Вона хотіла... хотіла, щоб Єрошка швидше помер, вона так і сказала: «Скільки він із там протягне?» Вона зі своїм козлом хоче все прибрати до рук...
Я встала й обійняла батька, поклала свою голову на його руду розпатлану шевелюру.
– Батю, пробач, пробач мені! – я плакала. – Не хотіла я привозити такі новини... Повір, що багато чого б віддала, щоб ніколи нічого такого не чути...
Батько встав і обійняв мене.
– Ти – моя справжня дочка. Ти, Руто, моя по крові. І син у мене є. Христина ніколи не отримає його. І будинок їй не залишу. Продам. Нехай до коханця їде разом із доньками й онуками. А корчму здам ще років на десять в оренду Петрусі.
– Тату!..
У двері поскреблися, прочинили й одразу ж зачинили. Напевно, Герман повернувся. Ми ще трохи так постояли, а потім він сказав, щоб я йшла до друзів. У нас сьогодні важка ніч. Дуже важка ніч.
Я глянула на його посіріле обличчя і тіні, які немов чекали моменту, щоб залягти під очима. Він мов постарів років на десять. Рокнесгер, не кидай його руки! Допоможи йому вистояти!
Коли я повернулася в нашу кімнату, то на столі стояли глечики з теплим відваром і чашки. Гера ще не повернувся. Злата все встигла прибрати. Потім принесла ціле блюдо ще теплого печива. Лік тут же схопив кілька штук і із задоволенням захрумтів.
– Ненажера, – тихо обізвав його Альг.
– Я думаю. А розумовому процесу потрібне солодке, – він дістав блокнот і магоперо і щось почав писати.
– Он воно як! – підняв вказівний палець догори Богріс.
Ми розсміялися.
– Ліку, сподіваюся, ти не складаєш вірші Тіатаріассі, а то хто його зна’. Печиво зжереш, а толку від твоїх записів – нуль, – продовжував реготати над ельфом Альгін. – Ми бачили Гурманіеля і зрозуміли, що у досконалості немає меж. У тебе все попереду!
– Не смій ображати мого дядька! – скипів Лікраніель. – Ти нічого про нього не знаєш! Це підло реготати із зовнішності!
– Даруй, – щиро вибачився Альг. – Я не хотів образити тебе і твого дядька.
Повернувся задоволений Герман. Хоч на обличчі й були червоні плями, а сам похитувався. Я швидко звільнила йому стілець. Він кивнув і сів. Богріс кинув накопичувач, Герка зловив і активував, відкидаючись на спинку, почервоніння почало потроху сходити. Я стала в нього за спиною і помасажувала трохи плечі. Він узяв мене за руку і притиснув долоню до щоки. Мені дуже захотілося влити йому трохи енергії. Тільки як це зробити? Я прикрила очі й відчула, як усередині, в районі сонячного сплетіння щось відгукнулося й ворухнулося. Немов джерельце проклюнулося. Яскраве веселе джерельце, кольору стиглого гарбуза. Воно розливало теплі хвилі по всьому тілу. І я легко уявила, як через пальці струмують яскраві помаранчеві потоки, які входять у Германа, відновлюючи його сили.
– Ти що твориш? – Герман повернувся з переляканим обличчям, а я стояла і задоволено посміхалася.
– Не знаю. Але це так приємно.
Усі хлопці витріщилися на мене як на диво.
– Гей, Руто, Руто, Руто, припини! – до мене підбіг Альг і боляче струснув за плечі.
– Ай! – я розплющила очі й здивовано втупилася на нього. – Ти чого?
– Джерело прокинулося, так?
– Та подивіться на неї – пиця, немов у кішки, яка наїлася сметани! – засміявся ельф і потягнувся за печивом.
Герман рвучко посадив мене собі на руки й зазирнув у вічі.
– Гей, Руто! Руто! – він легенько поплескав мене по щоці. Не допомогло. Усмішка стала ще ширшою.
Джерельце всередині ставало сильнішим. Уже розтікався струмочок, зовсім скоро він зміцніє і стане потужною Семиводною рікою. Солодкою і смачною, як Медосвіж. Голоси хлопців були все далі, мене несло на хвилях.
– Так-так, – почула я суворий жіночий голос і стрепенулася.
Переді мною стояла невисока симпатична дамочка. За людськими мірками їй усього десь років тридцять-тридцять п’ять. Одягнена в накрохмалену білу блузу, корсет і спідницю. У декольте видно спокусливі повні груди. Поверх корсета красувався сніжно-білий накрохмалений фартух. До ліктів – пишні нарукавники, волосся заховане під хрусткий накрохмалений очіпок. У руках вона тримала затертий пухкий зошит рецептів. У нас такі ж були в академії, тільки новенькі. А з цього навіть сторінки випадали!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян», після закриття браузера.