Читати книгу - "Один постріл , Ірина Кузьменко "

Кожний вечір я спілкувалася з родиною. На даний час вони та Владислав Геннадійович єдині, хто мене підтримував. Я, звичайно, рада була знайомству з Авалін, але ще не настільки довіряла їй. А Олі я так і не змогла розповісти правду. Не хотіла, щоб і вона хвилювалася за мене.

Дідусь при кожній наші розмові питав, чи потрібні мені гроші. Я завжди відповідала — ні. А гроші мені дійсно потрібні були, адже я заплатила лише за місяць проживання в хостелі, плюс ще їжа, я ж не повітрям харчуюся. Зняти кошти з банку не наважилася. По факту це були гроші Вероніки, хоча й відкриті на моє ім’я, але врешті-решт подумала, що руки, ноги є, голова на місці, тому варто все ж таки заробляти самій, а ці кошти нехай будуть до кращих часів.

Сьогодні вперше за декілька тижнів проживання в Копенгагені наважилася знайти будинок, в якому мешкала Вероніка. Як і в більшості мандрівників, столиця Данії асоціюється насамперед із трьома речами: високими цінами, скульптурою русалки й, звичайно, із чарівними будинками кварталу Нюхавн. Ця одна з найкрасивіших набережних Європи, уздовж якої протягом багатьох років вишиковувалися різнокольорові будиночки, притискаючись один до одного. Уздовж каналу розташовувалися кафе, ресторани, сувенірні крамниці. Також у водах цієї гавані можна було побачити кораблі XVIII-XIX століть, які стояли там для доповнення і створення образу старовинної Данії.

Я ніяк не могла збагнути, звідки Вероніка дістала гроші на квартиру в такому дорогому районі. У цьому місті було все чудове, якщо не зважати на той факт, що це місто забрало в мене сестру. Не знаю, скільки часу простояла біля будинку. Думки металися від сестри до того поліцейського Даніеля. З роздумів мене вивів жіночий приємний голос.

— Міс, я вже декілька хвилин спостерігаю за вами, можливо, вам потрібна допомога?

Обернулася до жінки та витріщила свої і так великі очі. Біля неї на оповідку був шпіц, який покірно стояв біля жінки. Чомусь у горлі стояв ком, навіть тяжко було щось відповісти. Я вибачилась та вже збиралася йти, як раптом слова жінки зупинили мене.

— Ти з України?

— Та-ак, а як ви це зрозуміли?

— Акцент. Все дуже просто. І я була знайомою з однією молодою особою з цього будинку, українкою. — Жінка опустила очі. — Шкода милу дівчинку.

Її слова вивели мене зі ступору.

— Яка ще дівчинка? — пильно поглянула на неї.

Жінка насторожилася й збиралася вже йти, але тепер я її зупинила.

— Скажіть, будь ласка, для мене це дуже важливо.

Жінка зупинилася й взяла собаку в руки. Повернувши голову, запитала:

— Навіщо це вам? Історія не дуже приємна!

Не бачила сенсу приховувати, тому й сказала правду.

— Я молодша сестра тієї дівчини.

Жінка кілька секунд здивовано дивилася на мене, потім зрештою промовила:

— Мене звати Клавдія Бенкс. Я сусідка твоєї... сестри.

Вона запросила мене додому. Щоб жінка не хвилювалася, я показала їй паспорт.

— Все добре, дівчинко, не варто цього робити. У твоїх очах все сказано.

— Що з моїми очима не так?

— У них багато болі і страждання.

Я глибоко вдихнула та пішла слідом за нею. Коли вийшла від місіс Бенкс, на дворі вже було темно. По щоках потекли сльози. Жінка розповідала про сестру з приязню, і сльози самі просилися вирватися назовні. Також у розповіді сусідки мене зацікавило те, що кілька разів до Вероніки приходив якийсь чоловік.

— Ви пам’ятаєте його? Зможете описати?

Жінка налила чай та присіла поряд. Задумалася.

— На жаль, ні. Нічого конкретного не можу згадати. Таких чоловіків багато ходить у місті.

— Можливо, вона говорила якісь імена?

— Вона лише один раз сказала мені, що він постійно приходить і лише гроші просить. Імені Вероніка не говорила.

З такими думками я дійшла до хостела. Пішла у ванну кімнату та занурилася в теплу воду всім тілом. Коли вийшла, зателефонувала Авалін. Дівчина не відразу взяла слухавку, тому прийшлося трішки понервувати.

— Міро, що трапилося? — почула схвильований голос Авалін.

— Скажи мені, будь ласка, в якому клубі працювала Вероніка?

— Нічний клуб «Віалон». А навіщо тобі?

Я посміхнулась своєму зображенню в дзеркалі.

— Хочу трішки розважитися! Дякую тобі!

План був такий: сходити в клуб і по можливості дізнатися хоча б якусь
інформацію про сестру.

Якби я тільки знала, чим для мене цей похід закінчиться, які викличе емоції, то так би не рвалася пограти в детектива, але було вже пізно, круговорот подій вже був запущений...