Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

**Джек:** *"Вони занадто вірять у свою команду і в те, що можуть протистояти нам. Вони не очікують, що удар буде настільки хитрим. Їхня пильність буде виведена з ладу. Коли вони зрозуміють, що сталося, буде вже пізно. А Андрій і його сестра опиняться за кордоном, далеко від усіх. Моя мета — зруйнувати їхню єдність, і це лише початок."*

Іван кивнув, розуміючи, що тепер він втягнутий у щось набагато серйозніше, ніж просто дитячі жарти чи конкуренція.

**Іван:** *"Гаразд. Я зроблю все, що потрібно. Але пам’ятай, що ми у цьому разом. Я теж ризикував, коли сказав їм про ваш "фальшивий план"."*

**Джек (киваючи):** *"Не хвилюйся. Ти зробив свою справу добре. Тепер головне — не робити різких рухів і чекати, коли наші партнери візьмуться за справу."*

Джек піднявся з місця, завершуючи розмову. Іван також встав і попрямував до дверей. Вийшовши з будинку, він відчув легке тремтіння. Він розумів, що потрапив у складну гру, але назад дороги вже не було.

Тим часом Андрій та його друзі продовжували свої чергування в школі, не підозрюючи, що їхня увага зосереджена зовсім не на тому. Вони чекали прямого протистояння, не розуміючи, що справжня загроза ховається зовсім в іншому місці.

Наступного ранку Ліза, яка дійсно планувала відвідати бабусю, попрощалася з Андрієм, не здогадуючись, що це буде останній раз, коли вони побачаться перед тим, як усе зміниться. Вона поїхала на декілька днів, а Андрій продовжував підтримувати пильність разом зі своєю командою.

Та ось настав вечір. Усі трохи розслабилися після безсонної ночі. Саме тоді на Андрія і Оксану несподівано напали невідомі люди, які швидко й професійно зв’язали їх і вивезли до невідомого місця.

Наступного дня друзі отримали повідомлення, що Андрій і Оксана поїхали до батьків, і що їх не буде якийсь час. Всі повірили, адже підозр не було. Та ніхто не знав, що вони насправді опинилися далеко від дому, в іншій країні, без можливості повернутися.

Джек і дядя Джека знали, що їхній план вдався, і тепер ніщо не стоїть на їхньому шляху.

Сторінка 3

Андрій прокинувся в темному приміщенні. Його руки були зв’язані, а рот прикритий стрічкою. Він ледве міг розгледіти кімнату, в якій опинився, але відчував холодний бетон під ногами і важке повітря, наповнене вологістю. Голова гуділа від різкого ривка, коли його вивезли з місця викрадення. Єдине, що мучило його більше за біль, була думка про Оксану. Він не знав, де вона і чи з нею все гаразд.

Через декілька хвилин двері з рипом відчинилися, і до кімнати зайшли двоє чоловіків у темному одязі. Один з них, вищий і міцний, підійшов ближче і зняв стрічку з рота Андрія.

**Чоловік (холодним тоном):** *"Ну що, розкажеш нам усе, чи будемо діяти іншим способом?"*

Андрій напружено вдивлявся в обличчя чоловіка, намагаючись зрозуміти, чого від нього хочуть. Його голос був сухим і відстороненим, наче він звик до подібних "допитів".

**Андрій (сухо):** *"Я не знаю, чого ви від мене хочете. Хто ви взагалі такі?"*

Другий чоловік, що стояв в кутку і спостерігав за всім, заговорив.

**Другий чоловік:** *"Нас не цікавлять твої друзі чи твоя група. Нас цікавить лише те, що тобі відомо про твоїх батьків і їхні зв’язки. Де вони зараз?"*

Андрій був ошелешений. Він не очікував, що питання стосуватимуться його батьків. Вони давно жили за кордоном і не мали відношення до конфліктів у школі.

**Андрій:** *"Я не знаю, про що ви говорите. Мої батьки просто звичайні люди, вони живуть своїм життям. Я не маю жодного зв’язку з їхніми справами."*

Але чоловіки не були задоволені такою відповіддю. Вищий чоловік зробив крок вперед, схопивши Андрія за комір.

**Чоловік (тихо, з загрозою):** *"Не прикидайся, що нічого не знаєш. Твої батьки були причетні до багатьох серйозних справ. І якщо ти не розкажеш, де вони зараз і що планують, у тебе будуть серйозні проблеми."*

Андрій не міг зрозуміти, про що йде мова. Він дійсно нічого не знав про діяльність своїх батьків, тим більше про якісь "зв’язки". Але страх за Оксану ставав все сильнішим. Він не міг дозволити, щоб вона постраждала через нього.

**Андрій (схвильовано):** *"Я правда нічого не знаю! Мені не говорили про їхні справи. Вони просто переїхали, щоб почати нове життя, і не розповідають мені деталей!"*

Чоловіки обмінялися поглядами, але поки не робили рішучих дій. Замість цього, вони повернулися до своїх справ, залишивши Андрія в темній кімнаті наодинці з думками.

---

Тим часом, Оксана опинилася в іншому місці. Вона була в замкненій кімнаті з високими вікнами, але не могла побачити нічого за межами приміщення. Її серце билося від страху, адже вона не знала, що сталося з Андрієм і де він зараз. До неї час від часу заходили ті ж самі люди, задаючи ті ж питання: "Де ваші батьки?" і "Що ви знаєте про їхню діяльність?"

**Оксана:** *"Я нічого не знаю! Відпустіть мене і мого брата! Ви ж дорослі люди, як ви можете нас тримати в заручниках через те, чого ми навіть не розуміємо?"*

Але відповідей не було. Її тримали під постійним наглядом, а іноді залишали без будь-яких пояснень на довгі години.

Оксана почала усвідомлювати, що ситуація дуже серйозна. Вона розуміла, що єдиний вихід — це знайти спосіб зв’язатися з Андрієм або хоч якось передати йому повідомлення.

---

У той час, у школі, Ліза повернулася від бабусі і помітила, що щось не так. Андрія і Оксани не було, і друзі повідомили, що вони "поїхали до батьків". Але Лізу не покидало тривожне відчуття, що це неправда. Вона знала Андрія краще за всіх і відчувала, що він не покинув би її без жодного слова. Її серце стискалося від думки, що з ним могло статися щось погане.

Вона вирішила розібратися в цьому і почала задавати питання друзям, намагаючись знайти хоч якісь підказки. Однак відповіді лише зміцнювали її підозри.

---

Андрій і Оксана залишалися розділеними, кожен у своїй клітці, не знаючи, як знову з’єднатися. Єдине, що було зрозуміло — вони стали частиною гри, яку контролювали люди з планами, про які вони навіть не здогадувалися.