Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

Сторінка 4 

Після довгих годин у темному приміщенні Андрій знову почув, як двері відчинилися. Чоловіки, які його допитували, зайшли до кімнати. Один з них підійшов до Андрія і розв’язав йому руки, але вираз на його обличчі залишався холодним і суворим.

**Чоловік:** *"Ми закінчили на сьогодні. Тебе повернуть додому. Але запам’ятай — нікому ні слова про те, що сталося. Якщо ти проговоришся, твою сестру ми заберемо назавжди, і ти більше ніколи її не побачиш."*

Андрій, все ще розгублений і втомлений, лише кивнув. Він не міг ризикувати Оксаною. У той момент його думки були лише про те, як убезпечити її.

Перед тим як вийти, один із чоловіків простягнув Андрію невеликий конверт.

**Чоловік:** *"Ось, візьми це. Але пам'ятай: відкривай лише через п'ять днів, і обов'язково так, щоб ніхто не бачив. Там є те, що тобі потрібно знати."*

Андрій узяв конверт, намагаючись не показувати страху, і, через кілька хвилин, його посадили в машину та повезли додому. Чоловіки супроводжували його всю дорогу, стежачи, щоб він не робив зайвих рухів. Нарешті, вони висадили його біля самого будинку.

**Чоловік (суворо):** *"Пам'ятай, що сказали. Не порушуй правил, і все буде добре. Твою сестру ми не чіпатимемо, якщо ти залишишся мовчазним."*

Андрій кивнув і, не озираючись, зайшов до будинку. Як тільки двері за ним зачинилися, він відчув змішання емоцій — полегшення, що повернувся додому, і водночас тривогу за Оксану. Хто ці люди, і чому вони так зацікавлені в його родині?

Він поклав конверт у своєму столі, навіть не намагаючись відкрити його раніше. Він розумів, що ризикувати не можна.

---

У той час, у секретному місці, де тримали Оксану, до кімнати увійшли ті ж чоловіки. Але тепер вони тримали когось іншого. Оксану зав'язали очі, і вона чула, як хтось тихо розмовляє. Коли чоловіки зупинилися, один із них звернувся до неї:

**Чоловік:** *"Ну що, готова зустрітися з нашим босом? Ми приведемо її прямо зараз."*

Оксана завмерла від напруги. Хто ж може бути цим "босом"? Вона почула кроки і тихий сміх. Раптом руки, які тримали її, послабили хватку, і зав'язка на очах була знята. Перед нею стояла їхня старша сестра — Юля.

**Оксана (в шоці):** *"Юля?! Це ти?!"*

Юля засміялася і кинулася обіймати Оксану.

**Юля:** *"О, як же ви повелися на цей розіграш! Я була в змові з усіма з самого початку! Батьки придумали всю цю історію, щоб розважити нас і, звичайно ж, трохи налякати. Вони завжди мали особливий гумор!"*

Оксана, не вірячи своїм очам, нарешті зрозуміла, що все це було лише частиною великого жарту. Але як би там не було, полегшення переповнювало її. Вона щільно обійняла Юлю, відчуваючи, як весь страх і напруга спадають.

**Оксана:** *"Це все розіграш? І ти теж у ньому брала участь?"*

**Юля:** *"Так! Батьки вирішили нагадати нам усім, як важливо цінувати моменти разом і навіть трохи посміятися над життям. До речі, Андрій теж отримає підказку. Тепер наше завдання — дочекатися, коли він зрозуміє, що відбувається."*

---

Минуло п’ять днів. Андрій збирався відкрити конверт. Він чекав цього моменту з нетерпінням, але і з побоюванням. Усередині він знайшов невелику записку, написану знайомим почерком: *"Привіт, братику! Це твоя улюблена старша сестра Юля. Я знаю, що ти був наляканий, але все це лише гра. Тепер, коли ти дочитав, є невелика загадка: згадай, де ми ховалися під час наших дитячих ігор. Візьми маленьку лопату і вирушай туди. Там на тебе чекає наступний сюрприз!"*

Андрій засміявся. Він одразу зрозумів, що це ще один розіграш від Юлі. Він швидко взяв лопату і вирушив до старого місця біля їхнього дому, де вони колись грали в піратів і ховали "скарби".

Коли він приїхав, почав копати в тому самому місці, де колись вони сховали свої дитячі "коштовності". Невдовзі він натрапив на невелику коробку. Всередині була ще одна записка: *"Відкрий через п’ять днів".* Андрій не міг не посміхнутися — старші сестри завжди мали свій стиль жартів.

---

Андрій повернувся додому, зберігаючи коробку і чекаючи наступної дати. Він відчував, що всі ці розіграші об’єднали їх як сім’ю ще більше. Але тепер він точно знав, що в цих жартах завжди приховані щось важливе та тепле.

Сторінка 5

Андрій повернувся додому після копання в старому місці, де знайшов коробку зі ще однією запискою. Тепер він чекав на наступні п’ять днів, щоб відкрити її. Його серце все ще билося швидше, ніж зазвичай, адже, попри розуміння, що все це — розіграш, цікавість і невизначеність залишалися.

На другий день несподівано до його дверей постукала Ліза. Її обличчя було стурбоване, і вона не приховувала свого занепокоєння.

**Ліза (стурбовано):** *"Андрію, я не могла не прийти. Ти якось дивно поводишся останні дні. Я відчуваю, що щось сталося, але ти не хочеш мені про це розповідати. Що трапилось?"*

Андрій задумався, як краще відповісти. Він знав, що не може розкрити всі деталі, особливо про записки від Юлі та план батьків. Але він також не хотів залишати Лізу зовсім у невідомості, адже її хвилювання було щирим.

**Андрій (зітхаючи):** *"Лізо, не хвилюйся так. Є деякі речі, які мені потрібно вирішити самому. Це стосується моєї родини, і я просто не можу зараз розповісти всі деталі. Але обіцяю, що це нічого серйозного, просто невелика особиста справа."*

Ліза поглянула йому в очі, намагаючись зрозуміти, чи можна йому довіряти.

**Ліза:** *"Ти впевнений? Якщо це щось серйозне, я б хотіла допомогти. Ми ж завжди підтримували один одного."*

**Андрій (усміхаючись):** *"Я знаю, Лізо, і я ціную твою турботу. Просто дозволь мені впоратися з цим самостійно. Як тільки все вирішиться, я розповім тобі більше."*

Вона кивнула, хоча було видно, що її занепокоєння не зникло повністю. Але вона довірилася йому і вирішила не тиснути більше.

Наступні п’ять днів пройшли для Андрія в очікуванні. Він відвідував школу, проводив час із друзями, але його думки були постійно зайняті тим, що буде далі. Він намагався зберігати спокій і грати роль, ніби нічого незвичайного не відбувається. Але всередині його постійно тягло до того загадкового конверта.