Читати книгу - "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли урок закінчився, Герміона пішла до бібліотеки, як завжди, а Рон запропонував мені прогулятися до озера. Я погодилася, сподіваючись, що на свіжому повітрі стане легше розібратися в тому, що відбувається між нами. Ми йшли мовчки, час від часу обмінюючись короткими фразами. Його кроки були трохи незграбними, наче він не міг знайти своє місце поруч зі мною. Я відчувала цю невпевненість і розуміла, що зараз не можу йому допомогти, бо сама ще не знала, як вийти з цієї ситуації.
Коли ми сіли біля озера, Рон нарешті порушив тишу:
"Слухай, Гаррієт… Я знаю, що поводився трохи дивно останнім часом." Його голос був тихий, але в ньому прозвучала рішучість, якої я раніше не чула.
Я стиснула руки, дивлячись на гладку поверхню води перед нами. Озеро виглядало спокійним, але всередині мене вирувала буря. Я знала, що він скаже далі, і не була впевнена, що готова це почути.
"Я не зовсім розумію, що відбувається," — продовжив він, намагаючись знайти слова. "Але ти… ти для мене більше, ніж просто друг."
Ці слова, хоч і тихі, прозвучали голосно в моїй голові. Я зітхнула, намагаючись скласти відповідь так, щоб не зробити йому боляче, але водночас бути чесною.
"Роне," — почала я, обернувшись до нього. Він дивився на мене з очікуванням і невпевненістю, яку не міг приховати. "Я дуже ціную нашу дружбу. Ти для мене важливий, і я не хочу, щоб щось змінилося між нами. Але зараз я не готова до чогось більшого."
Його обличчя тьмяніло, але він кивнув. Він сприйняв це, хоч і з важкістю, але зрозумів. Я бачила це в його очах.
"Я просто хотів бути чесним із тобою," — тихо сказав він, стискаючи свої руки в кулаки. "Я розумію. І… я не хочу, щоб наша дружба зникла через це."
Моє серце стислося від його слів. Я розуміла, що цей момент міг би змінити все між нами. Але водночас я відчувала полегшення. Ми були чесними одне з одним, і це було головне.
"Наша дружба нікуди не дінеться," — сказала я, спробувавши усміхнутися. "Ти для мене важливий, і ми пройдемо через це разом."
Він усміхнувся у відповідь, але це була сумна усмішка — усмішка людини, яка тільки що втратила надію на щось більше, але водночас знайшла в собі сили прийняти це.
Ми сиділи ще кілька хвилин мовчки, дивлячись на озеро. Я розуміла, що між нами все ще залишиться напруга, і що Рону знадобиться час, щоб примиритися з цими почуттями. Але принаймні тепер усе було зрозуміло. Ми зробили крок уперед, навіть якщо він був важким.
Коли ми повернулися до замку, я відчула, що цей день залишить слід у наших стосунках. Ми вже не могли повернутися до того, що було раніше. Але тепер у нас був шанс створити щось нове, засноване на взаєморозумінні й підтримці.
І хоча моя голова ще крутилася від думок про майбутнє, я знала одне: я більше не була самотньою. Рон і Герміона були поруч зі мною, навіть якщо наші стосунки змінювалися. І тепер, коли ми пройшли через цей важливий момент, я була впевнена, що ми впораємося з усім, що принесе нам цей магічний світ.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван», після закриття браузера.