Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Не замерзла, можу ввімкнути підігрів?

- Телефон, - наполягаю я.

- Отже, не замерзла.

Алекс скеровує автомобіль на дорогу і ми виїжджаємо з парковки, я прикриваю очі і відкидаюся на сидінні. Дорога додому не далека: хвилин десять прямою дорогою, потім поворот направо, наліво, знову направо і ще раз направо, наступний поворот вже дім.

Глибоко вдихаю запах салону і тут розумію, що ми надто довго їдемо прямо, відкриваю очі, ми пропустили поворот в місто, попереду і з боків пуста траса.

- Куди ти мене везеш?

Хлопець не відповідає.

- Алекс, зупини машину, куди ти їдеш? Я не жартую, я вийду на ходу.

- Посидь спокійно.

Намагаюся відчинити двері, але він їх заблокував, навіть вікно відкрити не можу.

- Якого чорта? Алекс, що з тобою? Відвези мене додому.

- Трохи потерпи, ми майже приїхали.

- Куди приїхали? Тут тільки ліс усюди.

- Саме туди ми і їдемо.

- Матір Божа. Ти що маніяк-убивця? Зґвалтуєш мене, а потім вб‘єш? Чи навпаки? Ні, не кажи мені. Я нікому нічого не розповім, просто відпусти мене. Алекс, мені страшно.

Я дивлюсь на Алекса великими від страху очима. Помітивши мій погляд, хлопець сміється. Щиро, відкрито. Його голосний сміх заповнює весь салон.

- Маніяки саме так і сміються. Алекс, відпусти.

Хлопець повертає кермо у бік лісу і припарковує машину на узбіччі.

- Виходь.

- Що? Я не піду.

- Я не буду тебе вбивати і ґвалтувати. Обіцяю. До речі про маніяків, багато ти таких бачила.

- Одного бачу майже кожен день.

- Це ж кого? Себе у дзеркалі?

- Тебе, Алекс. Я не вийду з машини. Ти мене тут залишиш. Я боюсь в лісі знаходитись сама, особливо вночі. А раптом сюди хтось приїде?

- Наприклад? – запитує хлопець відкриваючи двері і пропонуючи мені руку.

- Бандити. Якщо їм саме сьогодні потрібно закопати тут тіло. І тут я така сиджу. Мене з тим трупом разом закопають. А я ще така молода. Багато чого не бачила, не робила, в мене навіть ще дітей немає.

- Обов’язково будуть. Двоє дітей. Тобі треба зав’язувати з детективами, в тебе вже виробляється параноя.

- Неправда, в мене просто бурхлива фантазія. Чого саме двоє? Може мені однієї дитини буде достатньо?

- Бо мені однієї не достатньо. А ще краще троє. Так ти йдеш чи ні.

Хлопець віддаляється від машини і вже голосніше кричить мені.

- Ключі я забрав, а раптом хтось побачить тебе одну і вирішить тобі допомогти і виявиться маніяком. Така удача, жертва сама сидить і чекає в авто без ключів.

- Почекай, - вискакую з машини, захлопуючи двері, і вже біжу за хлопцем.

- Злякалася? – шепоче мені на вухо Алекс.

В його очах танцюють бісенята.

- Та куди ти мене ведеш? Що взагалі з тобою таке? То ти навіть не розмовляв з нами в кафе, а тепер мене викрав? Скажи чесно ти божевільний? Шизофренія? Це голоси змушують тебе робити?

Алекс сміється, запрокинувши голову назад. Обіймає мене однією рукою за плечі і веде далі в ліс.

- Ластівко, ти сьогодні в ударі. Одні компліменти в мою сторону. Ґвалтівник, убивця, маніяк, божевільний, шизофренік, - хлопець загинає пальці. – П’ять компліментів за останні десять хвилин. Я нічого не забув?

- Недоумок, самозакоханий егоїст, бовдур, ідіот, а ще ти мене просто безмежно дратуєш.

- Чим я заслужив таку пошану?

- Всім, бо ти такий. Нащо ти прийшов саме на цей фільм і в цей час, ти зіпсував мені побачення. Замість того аби говорити з Томом, всі говорили з твоєю Джуді. Та і звідки вона взялася? Навіть Макс здивований, що в тебе тепер є дівчина. А що було в кафе? Нащо ти таке сказав?

- В мене теж було побачення якщо ти не помітила. Сказала би мені краще дякую, ми врятували твоє нудне побачення.

- Мені подобалось моє побачення до того моменту, як з‘явилися ви.

- По твоєму виразу обличчя там у маркеті все було видно, коли Том тобі щось розповідав ,ти навіть не слухала його, розглядаючи натовп. Він же не подобається тобі. Чого ти так вбралася для нього?

- Мені було цікаво. І Том мені подобається, дуже, та я просто в захваті від нього. Як дівчина я хочу гарно вбиратися для свого хлопця.

- І саме на перше побачення ти вирішила зайти з козирів, відкривши на загальний огляд своє декольте.

- Та що з тобою не так? Я одягнута скромно і звичайно. Ти свою дівчину бачив? На мені одягу більше, ніж було на ній.

- Джуді була прекрасна.

- От на неї і треба було дивитися. Ти мені ніхто аби вказувати що і як мені вдягати. А знаєш це не все, що я мала показати Тому, ви мені завадили, ми ж обов’язково залишились би з ним наодинці, в його машині так точно, а цей топ я купляла спеціально на це побачення.