Читати книгу - "Квітка Цісик, Ігор Коляда"

відчуваючи спокій і задоволення, відчуваючи батьківську любов, живилась звуками рідної мови, яка своєю ніжністю, мелодійністю єднала немовля з далеким рідним краєм. Мамині колискові, прищеплювала їй з самого народження любов до української музики, мистецтва, що дуже легко засвоювалось маленькою Квіткою. Вона так ніколи й не зможе забути ні маминого голосу, ні батькової гри, ні тих колискових, які для неї були її першим знайомством з пісенною культурою народу, донькою якого вона народилась, хоча й на чужині.

Про ранні роки Квітки-Орисі відомо досить мало. Основними джерелами для вивчення цього періоду життя є інтерв’ю. Вона народилась далеко від краю свої предків, в криміногенному та небезпечному районі Нью-Йорку — Квінз, що став її малою батьківщиною. Це другий за розміром дистрикт ділової столиці, де проживає найбільш етнічно різноманітне населення в США — китайці, араби, українці, поляки, абіссинці, мексиканці, євреї. В цьому етнонаціональному коктейлі й росла Квітка. В інтерв’ю Квітка завжди підкреслює, що своїми успіхами завдячує в першу чергу батькам. Проте тільки природних здібностей, без рутинної щоденної праці над собою, недостатньо для того результату, який у май­бутньому досягне талановите дівча. Адже, за висловом американського винахідника Т. Едісона: «Успіх — це лише один відсоток таланту і де­в’я­носто дев’ять відсотків виснажливої праці». Ще з малих років батько Володимир привчав її до дисципліни, корисних та розумних занять. Мама Квітки створювала сприятливу атмосферу для своєї сім’ї, надає дитині можливість відчути інтимність людської любові. Часто казали: «Тато і дочки грають, а мама ноти носить». Музика оточувала її щодня. Її батько Володимир, віртуозний скрипаль і педагог, який виступав як концертмейстер у кількох відомих європейських оркестрах, вчив всього що вміє свою Квітку, прививав любов до музики в обох своїх доньок. Мама, хоч і не професійний музикант, постійно допомагала організувати музичне життя родини. Батько мріяв, щоб вона була скрипалькою. Помітивши ще у ранньому віці музичний хист у малої Квітки (одні кажуть, що брала скрип­ку в руки вже в три роки, інші — що в чотири), він з чотирьох років розпочинає вчити її гри на скрипці та фортепіано. Батько довго й терпляче вчив тримати смичок і скрипку. Коли підросла постійно грала в струнному оркестрі, до організації якого теж прилучився її тато. «Мій татко був скрипаль, він дуже все займався українською музикою. І тут, в Америці, коли мої родичі приїхали до Нью-Йорку, тато заснував український музичний інститут. Він все був дуже зайнятий і зацікавлений українською справою. Дуже багато працював. І я також була скрипачка, вчилась у нього. То був дуже гарний чоловік. Дуже ніжний і добрий. Навчив мене любити музику. Я йому дуже вдячна. Він виступав тут з концертами для наших українців у різних академіях, його просили. Він був як соліст. Грав класичну і українську музику» (з інтерв’ю К. Цісик українському музиканту Кирило Стеценко, січень 1991 р.).

Про всебічний розвиток Квітки, її можливості піти дорогою батька та сестри, стати віртуозним майстром скрипки свідчать численні статті про Квітославу у музичному оглядачі діаспорного часопису «Свобода». Зокрема, після того, як батько Володимир, Марія та Квітка 25 лютого 1970 року в Скрентоні виконали надзвичайно складний, так званий подвійний, скрипковий концерт Йоганна Севастяна Баха, свою рецензію на цей концерт журналіст назвав «Мабуть, немає кінця талантам в родині Цісиків». Всевишній і справді щедро обдарував Квітку й її родину талантами. Усе її дитинство аж до смерті батька відзначено моральним та духовним вибором між скрипкою та вокалом, між прагненням догодити улюбленому таткові та стремлінням до самоствердження, вияву своєї самостійності та індивідуальності.

Батьки розуміли, що вони народили чуйну і талановиту дитину. Квітка дякувала їм за те, що «навчили української мови та непоганої анг­лійської». Цікавим є судження, що бімовність, яка оточувала маленьку Квітку, значною мірою визначала її майбутнє, оскільки згідно з теорією лінгвістичної відносності Бенджаміна Лі Уорфа і Едварда Сепіра, мовна структура формує мислення людини і спосіб пізнання нею реального світу, а народи, які розмовляють різними мовами, мають відмінності в сприйнятті таких фундаментальних категорій навколишнього світу як час і простір, число і кількість, поняття власності. Особливістю гіпотези є судження про те, що люди, які говорять на декількох мовах, використовують різні способи мислення, а знання більше ніж однієї мови абсорбує особливості мислення декількох народів, розширює кругозір, що у поєднанні з вивченням скрипки та фортепіано, створювало необхідні умови для майбутнього розквіту «королеви джинглів».

Дитинство Квітослави Цісик проходило у дусі виховання християнських доброчеснот, вірності церкві своїх прадідів та дідів — Українській греко-католицькій церкві, вірності своїй далекій Батьківщині. Вона співала у церковному хорі, у якому, за переказами, виступала разом із майбутнім королем поп-музики, молодим Майклом Джексоном, незважаючи на відсутність очевидних фактів, все ж це правдоподібно, оскільки пояснює її майбутню співпрацю з зіркою американської естради. Як відзначала сама Квітка Цісик, і зазначають сучасні дослідники її життя, саме батьку та матері сім’я завдячувала тому, що у ній завжди панував дух українського патріотизму та культивування українських традицій. Батько завжди був напоготові вирушати до своєї Батьківщини, і у своїх інтерв’ю зазначав, що дома завжди була готова для повернення назад в Україну валіза з необхідними речами.

Її дитячі та юнацькі роки минали за звичайними приписами та стандартами для української емігрантської родини і нічим особливим не вирізнялися. У будні вона навчалась у типовій державній американській школі зі своїми вимогами. Учениця Квітка брала активну участь у шкільному житті, використовувала всі можливості, які пропонувало її на­вчання, зокрема була учасницею молодіжних гуртів, які виконували різ­ножанрову музику: від спірічуелс, кантрі, партії з мюзиклів, джазу до рок-н-роллу. Вільно почуваючи себе у різних жанрах, старшокласниця з українським корінням, розширювала свою вокальну «зону комфорту», ніжилась у світлі найрізнобарвіших звуків. Квітослава сама відчувала всю легкість освоєння жанрів та стилів музики, вокальних технік, а як відомо, якщо якась справа йде «як по маслу», то це справа життя. Хотіла повністю присвятити все своє життя і саму себе одній із найвищій для вокаліста в стратифікації музичних професій — професії оперної співачки. Природні здібності, колоратурне сопрано, цілком дозволяли її у майбутньому здійснити свою мрію. Проте цей шлях вимагає повної зосе­редженості тільки на ньому та присвячення всього вільного часу для вдосконалення оперної техніки. Взагалі, участь у шкільних колективах приніс у життя Квітки досвід встановлення соціальних зв’язків і ефективної комунікації, що допомагав їй розвивати навички спільної роботи, розуміти почуття оточуючих і саму себе.

Так проходили шкільні будні, а у вихідні дні батьки, бажаючи, щоб доньки, які зростали в еміграції, не втрачали духовних та культурних зв’язків з їхнім українським родовим корінням, записали до створеної вихідцями з України «Школи українознавства» (Озон-Парк).