Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"

У понеділок кавʼярня «Горлиця» знову ожила — мов нічого надзвичайного й не сталося. Але для тих, хто був того вечора на відкритому мікрофоні, атмосфера вже змінилася. Вона стала ще теплішою. Глибшою. Неначе стіни «Горлиці» всотали в себе кожну ноту, кожне слово, кожне серцебиття.

Соломія спостерігала за Лією з-за бару, коли та розставляла свіжі вазони по підвіконнях.

— «Ти світишся. Невже справа у квітах?» — примружилась вона, лукаво всміхаючись.

— «Можливо… А може, в людині, яка вчора відкрилася на сцені більше, ніж я очікувала.»

Соломія підійшла ближче:

— «Я рада. Він — не випадковий у твоєму житті. Але пам’ятай: Лія — це не тільки те, що відбувається між вами. Це ще й мрія, і «Горлиця», і ти сама.»

— «Я знаю. І саме тому я не боюсь. Вперше за довгий час я не боюся рухатись уперед.»

У кутку сидів Юрко з ноутбуком. Коли Лія принесла йому чай, він мовчки закрив екран.

— «Я оновлюю сайт. Тепер «Горлиця» має розділ для творчих вечорів, а ще — галерею з фото. До речі, твої з Максимом — вже там.»

— «Юрчику… Ти не проти всього цього?»

— «Проти чого? Щастя? Ні. Я з ним на «ти». Просто… якщо колись раптом настане буря — я поруч. І завжди буду.»

Лія торкнулася його плеча — подякою, мовчазною, але щирою. Юрко був для неї тим, хто не мав підстав лишатися поруч, але все одно був.

А ввечері вона знову залишилась на кухні з Максимом — цього разу готували не какао, а імбирні печива.

— «Ти думав про те, що буде далі?» — запитала вона, розкатуючи тісто.

— «Я думав. І знаєш, що зрозумів? Я не хочу співати деінде. Я хочу творити тут. Можливо, писати пісні разом із тими, хто приходить на наші вечори. Робити музичні майстер-класи. Робити «Горлицю» місцем сили.»

— «Тобто… залишитися?»

— «Так. Але не тільки як співак. Як частина команди. І як той, кому небайдуже одне серце за барною стійкою.»

Її щоки почервоніли. Але вона не відвела погляду.

— «Я цього хотіла. Просто боялась вголос сказати.»

— «Тепер не бійся. Нас двоє.»

І вони продовжували місити тісто, а між ними вже не було невідомості. Лише новий рецепт — не тільки печива, а й можливого майбутнього.

А на наступний день до «Горлиці» прийшов лист.

У красивому конверті — офіційне запрошення на міський фестиваль кав’ярень. І невеличка помітка:

«Ваша «Горлиця» — одна з рекомендованих до участі. Тепло, яке ви створюєте, виходить далеко за межі стін.»

Лія перечитала кілька разів. Потім підняла очі на Максима.

— «Схоже, наша історія тільки починається.»