Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"

Підготовка до фестивалю міських кав’ярень почалась одразу після того, як Лія отримала листа. Вони не мали багато часу, але бажання зробити все по-особливому — було в кожному русі.

Кожен узяв на себе частину справ:

Соломія займалась дизайном флаєрів і оформленням стенду.

Юрко — створював міні сайт фестивального меню й рекламне відео.

Максим запропонував створити живий музичний супровід, навіть знайшов невеличкий гурт.

А Лія — придумала нові десерти, з нотками дитинства, тепла й впевненості.

Увечері, сидячи разом, вони розробляли концепт.

— «Я думаю, кожен гість має відчути, ніби заходить до себе додому. Печиво з передбаченнями. Ручки, щоб писати побажання. А ще — аромати. Запах кориці й кави та чаю мають зустрічати їх ще на підході», — захоплено розповідала Лія.

— «А ще маленькі листівки з твоїми цитатами», — додала Соломія. — «І коробочка “візьми з собою трохи тепла”»

— «Кавовий куточок спогадів», — долучився Юрко. — «Фотозона з полароїдом, щоб кожен залишив знімок, і ми зробимо стіну “Наші гості — наші герої”.»

Максим мовчав, але уважно слухав. Потім раптом підвівся й пішов до рояля. Сів, кілька хвилин думав — і заграв.

Мелодія була неспішна, наче глибоке дихання. Аж раптом у ній з’явився легкий смуток.

— «Ти не радий?» — запитала Лія, коли він закінчив.

— «Я радий. Просто… я хвилююся. Усе, що ми робимо — дуже щире. А світ не завжди щиро відповідає. А ще…»

Він зробив паузу.

— «Я боюсь втратити тебе, якщо цей успіх закрутить нас кожного в свій бік.»

Її серце стислося. Але вона підійшла до нього, сіла поряд і взяла за руку.

— «Я не частина твого успіху. І ти — не просто частина «Горлиці». Ми обоє — частина чогось спільного. І якщо вже йти вперед — то разом. Я не дозволю світу забрати нас одне в одного.»

— «Це обіцянка?»

— «Це — кава з молоком після довгого дня. Це — коли ти знаєш: у тебе є дім. І цей дім — ми.»

Максим усміхнувся.

— «Тоді я маю ще одну ідею. Я напишу нову пісню. Але не для сцени. Для відкриття фестивального дня. І вона буде не про втрату. Вона буде про тебе.»

Лія почервоніла, але не відвела погляду. Її очі світилися.

Наступного дня в «Горлиці» було неспокійно — хтось забув замовити упаковку, зламалась кавомашина, Юрко отримав листа про блокування сайту через перевищений трафік.

Але ніхто не нервував — усі знали: вони разом. Це була вже не просто кав’ярня. Це був рух. Місце, що об’єднує. Місце, де кожна історія має значення.

Перед самим завершенням робочого дня Лія вийшла на двір. Вечір був теплий, повітря пахло бузком і корицею. Вона подумала:

“А якби хтось тоді сказав мені, що я відкрию кав’ярню, що в мене буде команда, кохання, виклики, мрії — я б не повірила. Але ось я тут.”

І раптом — повідомлення на телефоні.

“Не відкривай «Горлицю» завтра зранку без мене. Я приготував сюрприз. Твій М.”

Вона усміхнулась.

«Тепер я боюся тільки одного — що все це лише сон.»

Але ні — це було насправді.