Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фестиваль міських кав’ярень проходив у старовинному сквері неподалік центру. Кожен стенд мав свій настрій, свою історію, свій аромат. Але серед усіх був один — з живими квітами, книгами на столику, маленькими посланнями на кожній серветці й ароматом кориці, який відчувався ще за кілька метрів. Це була «Горлиця».
Соломія швидко фотографувала кожну деталь, Юрко вже виклав сторіс у соцмережі:
«Ми тут. З теплом, якого вистачить на всіх.»
Максим тримав у руках гітару, нервово переступаючи з ноги на ногу. Лія підходила до нього вже втретє за останні п’ять хвилин.
— «Все буде добре, ти ж сам казав. Твоя пісня — частина того, чим ми є. Просто будь собою.»
— «Я знаю… Просто я ще не співав її тобі повністю. А сьогодні — вперше. Перед усіма.»
— «Так навіть краще. Я почую її разом із усім світом.»
Фестиваль відкривали офіційно. Промови, музика, аплодисменти. І потім — виступи кав’ярень. Хтось показував баристашоу, хтось — дегустацію десертів. А «Горлиця» запросила гостей до історії.
Максим вийшов на невеличку сцену, сам під світлом ліхтаря, з мікрофоном і акустичною гітарою. Лія стояла збоку, десь поміж людей, тримаючи чашку своєї кави з молоком.
— «Ця пісня — не про каву. І не про кохання. Вона про те, як одна людина може змінити напрям твого життя. І як кава іноді смакує найкраще — тоді, коли поруч правильна душа.»
І він почав співати.
«Коли не знаєш, куди йти —
Згадай, як пахне тепло в долонях.
Там, де затишно навіть у вітрі, —
Там твій дім, твоя «Горлиця»
І вона…»
«…вона навчила слухати тишу,
пекти печиво з надією,
і мріяти вголос без страху.»
У Лії защеміло в грудях. Але не від болю. Від правди.
Сльози навернулись самі. Не тому, що було сумно. А тому, що було по-справжньому.
Коли пісня закінчилась — була тиша. Та сама, глибока, вдячна тиша, яка каже більше, ніж слова. А потім — оплески. Теплі, щирі, довгі.
До Лії підійшла літня жінка з палицею:
— «Я була вчителькою музики тридцять років. Але давно не чула, щоб хтось співав не голосом, а серцем. Дякую, дитино.»
А потім підійшла дівчина з дредами й сказала:
— «У вас не просто кава. У вас — спогади. І віра. Ви потрібні місту.»
Лія кивала, дякувала, всміхалась, але в голові звучала тільки одна фраза Максима:
«Це не про каву. Це про тебе.»
Вони зустрілись поглядами вже за сценою.
— «Макс… це було…»
— «Я знаю. І я готовий. Якщо ти — теж.»
— «До чого?»
— «До нового етапу. Я залишаюсь. Не просто у «Горлиці». У твоєму житті. Не як гість. Як співвласник мрії.»
І вона не сказала нічого — просто обійняла його. Сильно. З вдячністю. З теплом. З вірою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак життя, Юльчик», після закриття браузера.