Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"

Максим зник.

Не назавжди. Просто раптово. Після фестивалю, після тієї пісні, після моменту, що ніби зупинив час. Лія не одразу панікувала. Вона вміла чекати. Але коли минув вечір, а тоді й ще один — і він не відповів на жодне повідомлення — стало тривожно.

— «Напиши ще раз», — порадила Соломія, розклеюючи нові листівки для кав’ярні. — «Може, щось трапилось. Але він — не той, хто просто зникає без причини.»

— «Я знаю…» — Лія закрила телефон. - «І саме це лякає.»

День у «Горлиці» був неспокійний. Відвідувачі посміхались, хвалили «каву з обіймами», а Лія відповідала автоматично. Всередині все знову починало хитатись.

І тільки пізно ввечері — коли кафе вже було зачинене, і вона стояла біля вікна, перемішуючи чай з м’ятою — двері обережно прочинились. Він.

Стомлений. Блідий. Але такий рідний.

— «Максиме…»

— «Привіт. Вибач, що не попередив. Я поїхав до мами. Вона злягла, і їй потрібен був хтось поруч. Просто поруч.»

— «Мама? Але ж ти…»

— «Так. Батька давно нема. Але мама — це єдине, що залишилось з дитинства. Я не міг бути десь ще, поки вона лежала в тиші, без сил, з розбитим серцем. Їй завжди важко в березні… бо саме тоді тато пішов.»

Лія мовчки підійшла й обійняла його.

— «Я боялась, що ти просто… передумав.»

— «Я б не зміг. Навпаки — коли ми мовчки пили чай удвох, вона спитала, чи я когось зустрів. І я сказав — так. І що ця дівчина робить найтеплішу каву, носить у серці весну і не боїться починати з нуля.»

Він торкнувся її щоки. У погляді було щось нове — спокій і рішучість водночас.

«Не кожен має змогу обирати, хто з ним поруч. Але я — обираю тебе.»

У нічному світлі «Горлиці» чай з м’ятою здався найкращим у світі.