Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

— А ти як тут опинився? — здивовано прошепотів Максим, зробивши крок до кота.

Бублик не відповів. Та й ніколи не відповідав словами — його мова була глибша, тихіша. Він просто підвівся, обтрусив лапу, на яку випадково сів травичкою, і повільно, мов досвідчений провідник, рушив уперед.

— Ей, Бублику, стій! — вигукнув Іван, але одразу схаменувся і прикрив рота рукою. Власний голос прозвучав надто голосно.

Але кіт не збирався зупинятися. Він ішов чітко по слідах, наче знав, куди вони ведуть. Кожен його крок був обережний, виміряний, ніби він ступав по крихкому льоду або по спогадах.

Він зупинився біля одного з найчіткіших відбитків. Опустив голову і принюхався. Його вуса злегка сіпнулися. Потім він повільно перейшов до наступного — повторив усе те саме. Тиша навколо стала ще густішою. Діти не дихали.

Потім Бублик різко підняв голову.

Його погляд був спрямований просто в двері млина.

Його спина згорбилася, лапи напружилися, як пружини. Хвіст наїжився, став схожим на пухнасту стрілу. Його жовті очі ніби вловили щось, чого інші не бачили.

І раптом — тихо, але абсолютно чітко — він зашипів.

Цей звук був короткий, як лезо по склу. Глухий, але сильний. У ньому не було страху — лише попередження.

Усі завмерли.

Іван навіть припинив дихати.

Бублик рідко поводився так.

Він міг бути ображеним — якщо йому не дали сосиски.

Він міг бути голодним — і тоді просто сидів перед холодильником, дивлячись, як у фільмі жахів.

Але щоб отак шипів на… порожнє місце?

— Він щось бачить, — прошепотала Соломія.

Максим повільно, дуже повільно, зробив крок убік, щоб краще бачити, куди саме спрямований погляд кота.

Темрява всередині млина була щільною, як оксамит, у якому сховалося щось… або хтось.

— Ми не самі, — сказав Максим майже беззвучно.

У цей момент у глибині млина щось глухо стукнуло.

Наче дерево про дерево.

Або нога — об підлогу.

Бублик зашипів ще раз. Голосніше.

І всі четверо відчули — далі буде.