Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Я ж не міг вчора одружитися. Ні, це просто якийсь не смішний жарт. Може, є якась фіктивна організація, що влаштовує от такі цікаві вечори для парочок, які захотіли екстриму у стосунках. Та ні, документи, які я тримав у руках говорили зовсім про інше. Я маю офіційну дружину. Але не це мене вибило з колії, а каблучка, яку я побачив у Кари на пальці. Зараз мене не турбували ні пояснення, які я маю надати генералу, ні те, чи вийде в нас все розрулити. Каблучка, яку я планував подарувати Беатріс в той вечір, тепер належала іншій. Спогади одразу ж захопили мене так, що я навіть не зміг нічого відповісти, дозволивши Карі вирішувати все самій. Але треба все виправляти.

Тому, я швидко прийняв душ та перевдягнувся. Ні, справді, варто зав'язувати з алкоголем. Я ж мав просто приглядати за Ріддель і, в потрібний момент, захистити її. Ну, ну взагалі в мене це вийшло, але, здається, я перевиконав свій план. Згодом дівчина, вже повністю готова, зайшла зі мною та кинула пляшку мінералки. Саме те, що зараз потрібно.

Та знайти це місце на тверезу голову виявилося набагато складніше. І як я взагалі побачив його після такої кількості випитого алкоголю. Та, ми таки увійшли у середину. Тут було досить не погано як для стандартного дешевого закладу. Навіть не знаю, як це можна краще назвати. Після кількох хвилин очікування до нас вийшла доволі симпатична жінка, яка мала втомлений вигляд.

- Доброго дня. - одразу привітався я. - Ми вчора були у вас і...

- Моя пам'ять ще поки при мені. - відповіла вона, сідаючи за стіл. - Усі документи я вам віддала ще вчора. Так чому ви прийшли.

- Нам потрібно розлучитися. - одразу сказала Кара.

Жінка ж лише розсміялась. Для мене це стало так неочікувано, що я мало не застосував силу. Але ні, небезпеки немає ніякої. Та все ж мені не дуже сподобалась її реакція. Таке відчуття, ніби мені то вже точно тут не раді.

- Знаєте, я стільки разів чула тут цю фразу. Спочатку, я люблю тебе сильніше за життя. А потім все виявляється не так. П'яне одруження у Вегасі не таке вже й цікаве, чи не так? - чомусь вона дивилася саме на мене. - Звичайне, свобода то дорожче.

- Напевно, ви нас не правильно зрозуміли. - сказала Кара. - Ми обидва цього дуже хочемо. Наприклад, мене чекає моє колишнє життя, яке я не хотіла змінювати. А це була лише тимчасова розвага. Для обидвох.

- В будь-якому випадку, я вам не зможу допомогти. - вона закрила теку з документами. - У Лас-Вегасі можна лише швидко одружитися. Власне за цим сюди і їдуть. Але розлучення лише за місцем проживання, і то через суд. Але, враховуючи, що ви не маєте спільних дітей, то все буде доволі швидко. Десь за пару тижнів шлюб анулюють.

- Пару тижнів? - одразу скрикнули ми обидва.

- Нічим більше не зможу допомогти. - сказала жінка, виходячи з приміщення.

***

Виходили ми вже зовсім в іншому настрої. Тобто, я все ще одружений. І що тепер я маю робити? Як звітувати перед генералом. Ні, на завдання і раніше ставалося всяке. Але от одруження в мене вперше. Навіть не знаю як це вписати в рапорт. На щастя, хоч ще газети нічого не пронюхали. Адже моя дружина — Кара Ріддель. Як дивно казати це...

- Значить так. - сказала дівчина, повертаючись до мене. - Ми повертаємося у Нью-Йорк і одразу подаємо заяву на розлучення. Але тільки спробуй комусь розказати. Ми маємо все приховувати, аби не прознали журналісти. Ти взагалі знаєш хто і я, і як це може вплинути на моє життя? - вона втомлено потерла перенісся. - Спробую домовитися, може все пройде в рази швидше.

Взагалі-то, я агент ФБР. І варто здійснити лише один дзвінок, шлюб одразу ж буде анульовано. Але, звичайно, я не міг їй цього сказати. Та все ж її слова мене зачепили.

- А ти думаєш, що я ні на що не здатний? Я теж не остання людина у нашій країні. - я ображено склав руки на грудях. - І повір, мені цей шлюб заважає не менше. Я взагалі приїхав сюди аби просто відпочити. А не налагоджувати своє особисте життя.

- Ну от і прекрасно. - фиркнула вона. - Ми мали вилітати післязавтра ввечері, але я вмовлю Марі поміняти квитки на сьогодні. Хочеться вже по скорше позбутися цього. До речі, - вона стягнула каблучку з пальця і протягнула її мені. - Це належить тобі. Подаруєш її там тій коханій дівчині, для якої приготував. І не така вона вже гарна.

Це змусило мене посміхнутись. Таке відчуття, що ніби в цій двадцяти три річній дорослій дівчині живе маленька дитина, яку зараз образили. І вона хоче у відповідь щось сказати.

- А мені здається, вона таки подобається тобі. - прошепотів я, нахиляючись ближче до неї.

- Я просто хочу скоріше позбавитись від тебе. І забути ці два тижні як страшний сон. Тим паче, я і так більшу частину не пам'ятаю. - вона відводила погляд. - Сподіваюся, ти більше ніколи не з'явишся в моєму житті.

А от я навіть не знаю. Кара здалась мені цікава. Я би був не проти провести з нею ще кілька ночей. А на тверезу голову ще й вияснилось, що вона доволі цікава та саркастична. Та довго я її б не витримав. Але тепер вже нічого не зробити. І все, що нас поєднує — це шлюб, який ми скоро анулюємо. Але тепер мене чекає найгірше — я ще маю відзвітувати генералу...