Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Я одружена за хлопцем, з яким знайома лише два тижні. А я ж просто хотіла відпочити трохи від роботи й постійного напруження у Лас-Вегасі. Хто ж знав то, що воно так все обернеться. А це тому, що не треба було пити. Останній раз я була у такому стані ще в університеті. Тоді був День Подяки на другому курсі, і Марі таки вмовила мене трохи розважитись. Я мало, що пам'ятаю з того святкування, але все закінчилось не так вже й погано. Особливо якщо порівнювати з одруженням.

Я досі не уявляла як це все буде далі, адже сьогодні ми повертаємося в Нью-Йорк. І добре, якщо не прознають журналісти, що Кара Ріддель вийшла заміж по-п'яні. Але, сподіваюсь, всі мовчатимуть. Я ж подивилась на свій палець, де ще недавно була обручка Тоні. Нехай вона там протрималась лише один день, але це здавалося так правильно. Ніби їй там саме місце. Але вона була не для мене, а для його дівчини. Якщо вона в нього є. Адже тут він запевнював мене зовсім в іншому.

- Ну що, готова повертатися? - посміхнулась Марі. - Ну, звичайно, тобі ще чоловіка з дідом знайомити.

Так, я їй все розказала. І це зовсім не дивно, адже вона моя найкраща подруга. І хоч дівчина і розуміла усю серйозність ситуації, та не втрачала шансу познущатися. Але мені зовсім було не до того, адже я не була налаштована на жарти. Збираючи речі, я лише і мріяла про те, аби це все вирішилось як можна швидше.

- Це була моя остання відпустка. І останній раз, коли я напивалась до такого стану. - буркнула я. - Вже і явити не можу, що могло б бути гірше.

- Ти не зарікайся. - подруга прийнялась складати й свої речі. - А може ви б поки лишили все як є? Он яка пристрасть між вами. А раптом все переросте в справжнє кохання?

- Всі почуття до нього навіяв алкоголь. Тепер я тверезо дивлюсь на цю ситуацію. - яке точне слово. - І я хочу розлучення. Адже свого чоловіка я маю хоча б кохати. Та й треба нормально познайомитися, сходити на побачення. Все має бути за правилами.

- Яка ти нудна. - Марі ображено подивилась на мене. - І як я можу дружити з тобою?

Інколи я і сама задумалась, як ми можемо спілкуватися, адже абсолютно різні. Та щось нас таки тримало разом. Можливо, це п'ятнадцять років у статусі найкращих подруг. А може й те, що я сама не розуміла. Та на її авантюри я більше не погоджуся. Адже тепер мені доведеться приховувати все від дідуся, доки я не вирішу цю маленьку проблемку.

***

Офіційно заявляю — я ненавиджу відпустки. Мало того, що вона пройшла з таким неочікуваним поворотом, так ще й у літаку моє місце було знову поряд з Тоні. Ні, ну він справді мене переслідує чи що? Тільки на цей хлопець старався мовчати, занурившись у свої думки. І хоч ми й знайомі лише два тижні, та дивно було бачити його таким. Мені здається, що йому взагалі не властиво думати. Такий собі безтурботний хлопець, якого нічого не хвилює. Але це вже не моя справа. Скоро ми анулюємо наш шлюб і, сподіваюся, я його більше ніколи не побачу.

Чи не вперше за останній місяць я згадала про своє дитинство. Про саме той час, коли моя мати жила з нами. Я завжди відчувала її холодність, намагаючись робити все, аби завоювати її увагу. Та, здавалось би, Ребекку Барроу завжди більше цікавили світські заходи та власна зовнішність, аніж рідна донька. І от я пам'ятаю, як мені було чотири роки і мене вперше взяли з собою на відпочинок. Як зараз пам'ятаю цю поїздку до Іспанії. Я сиділа на своєму кріслі в літаку, біля батька, і не могла стримати своє захоплення. Важко було уявити, що ми зараз в тисячі кілометрів над землею. Це навіювало страх. Адже зовсім недавно я побачила якийсь репортаж про те, що літак впав у море, і тепер шукають виживших. Ні, тоді дідусь швиденько перемкнув телевізор, але на маленьку дитину це справило неабияке враження.

Тоді я була щаслива, адже не знала, що через місяць мама піде від нас, втомившись від сімейного життя. А ще за два роки помре батько, залишивши мене з дідусем. Він мав проблеми із серцем, приховуючи це майже від усіх. І довгий час лікарі боролися, продовжуючи його життя. І я була безмежно вдячна їм за це, адже тато був поряд. Навіть зараз я відчуваю його підтримку. Знаю, що він пишався б мною. На автоматі я доторкнулася до маленького ключика із сапфіром, що завжди носила на шиї. Він відчував, що помирає, і це стало останнім подарунком. Я так сумую за батьком. За його посмішкою, голосом та теплими руками. Він завжди мріяв, як поведе мене до вівтаря, же чекатиме коханий чоловік.

А тепер... Швидше б все закінчилось, і я стану вільною дівчиною. А потім зможу зустріти коханого, і ми будемо жити довго і щасливо. Саме з такими думками я і виходила з літака. Але те, що мене чекало в аеропорту, вибило б з колії будь-кого.

Купа журналістів ніби чекали якусь суперзірку, нервово підстрибуючи. І я сподівалась, що вони чекають на когось іншого. Але, як тільки один з них побачив мене, всі одразу ж кинулися. Марі намагалась якось відсторонити їх, але що може зробити тендітна дівчина. Але тут їй на допомогу прийшов Тоні, якого одразу ж почали фотографувати. А я щиро не розуміла, що ж відбувається.

- Каро Ріддель, це правда, що ви одружилися у Лас-Вегасі? - запитала одна з них.

Від здивування я навіть не знала, що їм сказати. Як вони могли дізнатися про це? Та і найголовніше — що тепер робити?