Читати книгу - "Пожежник"

class="p1">— Це має сенс, — відповіла Гарпер. — Але знаєш що? У шпиталі був садівник, у якого на ногах проступили завихрення, схожі на татуювання лози. Можна було розгледіти маленькі деталі — листочки і таке інше. Усі дійшли висновку, що воно було схоже на плющ. Наче драконяча луска робила мистецький коментар до роботи всього його життя.

— Просто вона так і виглядає. Як пасма шпичаків. Не хочу про це говорити.

— Гадаю, вона ще не могла дістатися мого мозку, тому навряд щось про мене знає. Щоб потрапити крізь синуси до кори мозку, потрібні тижні. Наші з нею стосунки ще досі на етапі знайомства.

— Господи, — промовив Джейкоб. — Я тут живцем згораю.

— Якщо ти по співчуття, то помилився номером, любий, — відповіла вона.

9

За кілька ночей Гарпер налила собі келих червоного вина і прочитала першу сторінку книги Джейкоба. Вона пообіцяла собі: якщо в цьому романі є бодай щось путнє, під час наступної їхньої розмови зізнається, що нишком проглянула його рукопис, і розкаже, як сильно він їй сподобався. Навряд він буде злий через те, що вона порушила обіцянку ніколи не дивитися його твір без дозволу. У неї була смертельна хвороба. Це якось та й мало вплинути на правила.

Але після першої ж сторінки вона вже знала, що нічого путнього там не буде, тож покинула читання, знову почуваючись кепсько, ніби якось його образила.

Деякий час по тому, після другого келиха вина — два ніяк не зашкодять дитині — вона прочитала тридцять сторінок. Але на цьому просто мусила зупинитися. Їй би не вдалося читати далі й залишатися закоханою в нього. Правду кажучи, зупинитися варто було ще трьома сторінками раніше.

Роман був про колишнього студента філософії Джея, який обіймає безнадійну посаду в Департаменті громадських робіт та безнадійно пов’язаний шлюбом з бадьорою пустоголовою білявкою, яка й слова не всі здатна вимовити, читає підліткові романи, бо розумово не доросла до зрілої літератури, і жодної гадки не має про змучений внутрішній світ свого чоловіка. Щоб угамувати своє екзистенційне розчарування, Джей проходить крізь низку випадкових інтрижок з жінками, яких Гарпер без зайвих зусиль могла визначити: подруги з коледжу, вчительки з початкової школи, колишній персональний тренер. Для себе Гарпер вирішила, що ці інтрижки були вигадкою... хоча брехні, які Джей плів власній дружині про те, де був і чим займався, коли насправді був з кимось іншим, майже дослівно нагадували їхні реальні розмови, які вона пригадувала.

Хоча, як виявилося, безпристрасні звіти про його походеньки були не найгіршим. Навіть більше її відштовхувало презирство головного героя.

Він ненавидів чоловіків, що керували вантажівками в Громадських роботах. Він ненавидів їхні товсті обличчя, їхніх товстих дружин, їхніх товстих дітей. Він ненавидів те, як вони цілий рік заощаджували кошти, щоб придбати квитки на футбольний матч десь на гальорці. Він ненавидів, як вони тижнями тішилися після гри і як переповідали байки про гру знову й знову так, наче це була справжня битва при Фермопілах.

Він ненавидів усіх подружок дружини — у самого Джея друзів не було — за те, що не знали латини, що пили пиво масового виробництва, а не крафтове, і що вирощували наступне покоління перегодованих та розбещених людей-меблів. Щоправда, трахати їх йому це не заважало.

Дружину він не ненавидів, а радше відчував до неї таку прихильність, яку люди зазвичай мають до жвавого цуценяти. Її негайне прийняття кожної його думки чи спостереження одночасно вганяло його в смуток і звеселяло. Будь-яке слово критики від нього вона одразу сприймала за правду. Він любив бавитися з нею. Якщо вона увесь тиждень готувалася, щоб влаштувати вечірку, він усе одно казав їй, що вона нікому не сподобалася — хай навіть усі гарно провели час — а вона плакала й погоджувалася з ним, відразу ж кидаючись скуповувати книжки про те, як правильно влаштувати вечірку. Ні, він не ненавидів її. Він жалів її й себе. За те, що застряг разом з нею. А ще вона надто легко кидалася в сльози, що він, парадоксально, сприймав за поверховість її почуттів. Від жінки, яка рюмсала через рекламні ролики ASPCA[27], годі було чекати глибшого розпачу від нестерпного людського буття в наш жорстокий час.

Усе це — його зверхня лють і жалість до самого себе — доповнювалися поганою писаниною. Абзаци ніколи не закінчувалися. Як і речення. Інколи йшло по тридцять слів, перш ніж зустрічалося бодай одне дієслово. І кожну сторінку-дві він не міг утриматися, щоб не вставити слово грецькою, французькою або німецькою. Ті кілька разів, коли Гарпер була в змозі перекласти ці дотепні слівця, їй завжди спадало на думку, що він міг обійтися й без них.

Гарпер не могла не подумати про Синю Бороду. Вона таки насмілилася й зробила це: подивилася в заборонену кімнату й побачила те, чого бачити не мала. За зачиненими дверима вона знайшла не трупи, а презирство. Можливо, саму ненависть їй було б легше пробачити. Коли ти когось ненавидиш, цей хтось принаймні заслуговує на твою пристрасть.

Він ніколи не розповідав їй, про що його книга. Не казав нічого конкретного, хоча часом міг зронити якісь замріяні коментарі на кшталт: «Це розповідь про жах повсякденного життя» чи «Це історія чоловіка, викинутого на берег власного розуму». Втім, це не заважало їм обом після сексу вести довгі бесіди про те, яким буде їхнє життя, коли опублікують його роман. Він сподівався, що вони зароблять на ньому достатньо грошей, щоб придбати собі власний закуток на Мангеттені (Гарпер не була певна, чим саме закуток відрізнявся від квартири, але гадала, що якась різниця таки є). Вона палко, до нестями, говорила про те, як чудово він виступав би на радіо — веселий, дотепний та самоіронічний; жінка сподівалася, що його запросять на NPR. Вони обговорювали речі, які хотіли придбати, і знаменитостей, з якими хотіли б зустрітися. Зараз ці спогади видавалися їй жалюгідним та нікчемним самообманом. Погано було вже те, що вона настільки сліпо вірила в бездоганність його розуму. Ще гірше було дізнатися, що він теж у це сліпо вірив, маючи для цього такі хисткі підстави.

Гарпер також вражало, що Джейкоб написав щось настільки гидке, а потім роками тримав на видноті. Утім, він був переконаний, що вона не стане цього читати, бо ж він їй це заборонив, і добре знав, що вона була схильною до покори. Уся її самооцінка ґрунтувалася на бажанні бути й робити усе відповідно до його примх. І в цьому він, звісно, був цілком правий. Роман не був