Читати книгу - "Вибрані твори"

Затопити дорожню втому. Гостре щастя раптовним блиском Мою душу до дна пропалить: Не чужий ти, а свій і близький, Це ж на тебе я так чекала. В день звичайний розквітне свято, Мов бузок запашний у січні, І кохання,легке й крилате, Я запрагну змінить у вічність. Ти відходиш вже? Що ж, не плачу. Не сумуй і ти, подорожній. Хтось незнаний нам шлях призначив, I покинуть його не можна. Біль зламаю, а сльози витру. В зимну ніч, на твої дороги Тільки сміх мій весняним вітром Буде бігти — тобі навздогін.
II Догоряє, попеліє дивне щастя... Зажурився день — замріяний і млистий, А думки мої, натхненні та квітчасті, Опадають вересневим, жовтим листям. Ось пішов собі звичайний подорожній. Більш нічого. Навіть плакати не смію. Тільки в душу, безборонну і порожню, Сум летить непереможним, чорним змієм. Прийдуть люди — не чужі, не випадкові, Буду жити і сміятися, як досі, Хоч життя мого весняну, світлу повінь Надпила, у перший раз, — холодна осінь.
III Ох, чому ж це серце б’ється молотом, А уста мої — розквітла китиця? І чому це полум’ям і золотом Кожна річ в моїй кімнаті світиться? Повернувся, хоч тебе й не кликала. А слідом весна моя заблукана. І згоряють у вогні великому Всі закони, що були розлукою. Знову осінь утікає злякано Під травневою рясною зливою: Перший раз сьогодні я заплакала, Не сміюся, бо така щаслива я. Залишайся. Щастя вип’ю келихом, Однаково, чи своє, чи вкрадене. Буде шлях тобі без мене скелистим, А життя моє без тебе — зрадою. Відповідь