Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А Катерина Ричардівна пройшлась по класу, сумовито подивилась на кожного. І кожен її смутком перейнявся.
І мовила Катерина Ричардівна:
— Якщо запитають моєї думки, я скажу: треба Маші відпочити від поліпшення виробництва. Треба їй узятись за російську мову.
Коли настала перерва, в класі суперечка спалахнула — що важливіше: народне господарство чи народна успішність?
Валера Готовкін натискав на господарство:
— Поки ми населення товарами не завалимо, нам важко вимагати від нього сумлінної праці.
Діма Олейников заперечував:
— Мене не треба товарами завалювати. У мене все є. Заваліть мене лише велосипедом гоночним. І вимагайте будь-яку роботу, хоч контрольну.
Оленка Циганова сказала:
— Якщо ти така поліпшувачка, скажи нам, як краще збори проводити піонерські. А то у нас нічого не виходить. Завтра у нас за планом вечір тихих ігор. То на нього ніхто не прийде.
Маша почала міркувати, як зробити так, аби на вечір тихих ігор усі прийшли. Тому що сидіти й тихо грати в шашки у них було мало добровольців. Коли б пенсіонерів зі скверу запросити, то їх од таких ігор не відірвеш. Вони народ свідомий.
А в Машиному класі діти так влаштовані, що від тиші біжать, мов од пожежі. Коли б їх потрібно було ловити, то їх ловили б на гамір. Риба на черв'яка йде, птах — на зерно, а третьокласники на гамір ловляться. Стань на головній міській площі, візьми в руки гучний африканський барабан і бий по ньому щосили. Щоб вибити моторошні звуки африканських джунглів. І що буде? За півгодини всі міські третьокласники коло того барабана табуном ходитимуть. Рідко серед них трапиться першокласник. Ще рідше четвертокласники. А п'ятикласників зовсім не буде. Цих старших треба на звуки полкового оркестру ловити. А ще старших — сьомий і восьмий класи — можна з усього міста на танці виманити й зібрати.
З тихим вечором щось необхідно було придумати. Маша вирішила: нехай кожен з дому свою улюблену гру принесе. Він у свою гру грає добре. І весь клас проти нього сили виставлятиме, щоб виграти.
От і з'явиться запал. Маша сказала Оленці Цигановій:
— Хай на цей вечір кожний принесе, що у нього є. Хто хокей, хто літаючі ковпачки, хто рулетку, хто лабіринт з рухомим кубиком. Буде весело!
Оленка була гарна ланкова, дуже сумлінна. Але якась злегка варена, кислувата. І через ту її варенуватість і кислуватість громадське життя в класі теж було варенувате й кислувате. Вона дуже зраділа такій пропозиції і тут же написала об'яву:
«ДІТИ!
СКОРО, У ВІВТОРОК,
ВІДБУДЕТЬСЯ ВЕЧІР ТИХИХ ІГОР.
ПРОСИМО ВСІХ ПРИНЕСТИ
СВОЇ ТИХІ ІГРИ З ДОМУ.
НА ПЕРЕМОЖЦІВ ЧЕКАЄ ПРИЗ».
Дітвора дуже зраділа об'яві й почала готуватись до вівторка.
У вівторок, як тільки закінчились уроки, діти, мов краплини ртуті, по місту розбіглись, по домівках.
А потім знову в одну велику ртуть збіглись. І кожен до школи свою улюблену гру приніс.
Ігри були різноманітні. Діма Аксьонов приніс карти. Діма Олейников приніс телевізійну приставку, її до телевізора підключиш — і в телевізорі гравці з'являються. І можна ними грати в теніс, управляючи ручками з приставками.
Валера Готовкін приніс настільний хокей з військовим ухилом. Тому що обидві команди хокеїстів були у Військово-спортивній формі. У кашкетах і пілотках, з лампасами. Цю форму для них сам Валера придумав. Виходила хокейна команда маршалів проти команди генералів.
Оленка Циганова принесла таку собі господарську гру — «Латай сам». Були й інші ігри. Усі як почали грати! Як почали галасувати! Гамір коромислом, тільки лампи під стелею хитаються.
Катерина Ричардівна каже:
— Дімо, хіба карти дитяча гра?
Діма відповідає:
— Звісно, дитяча. Мені старший брат усі малюнки переробив. У мене не королі та дами, а всілякі спеціальності — лікарі у білих халатах, міліціонери у синіх брюках. Військові — зеленого кольору і оранжеві — будівельники. І граємо ми не на гроші, а на вірші.
— Як то на вірші?
— Хто програв, має вірша вивчити. Або задачку розв'язати, — пояснює Діма.
Катерина Ричардівна подивувалась:
— От не думала, що із азартної гри, у яку в підворітті грають, можна навчальний посібник виготувати. Тепер я перша буду грати. Гукайте Машу Філіпенко. Ми з нею на диктант пограємо.
Гукнули Машу й почали грати втрьох: Маша, Катерина Ричардівна і Діма Аксьонов.
Маша й не спам'яталась, як лишилась в дурнях. Вона в цих картах неймовірно плуталась. Козирями спершу міліція була. А Маша в погонах не тямила. Вона сприйняла лейтенанта міліції за найголовнішого. І притримувала до кінця гри. Гадала, якщо у нього зірочок більше, тож він і головний.
А головним був генерал з однією зіркою, але великою. Маша тим генералом з самого початку медичну трефову десятку побила. І ще. До неї туз прийшов у вигляді почесної грамоти. А вона гадала, що то погон військовий, а отже, найменша карта. І також скоріше в хід пустила, щоб у себе дрібноту до кінця гри не тримати.
Вдруге грати почали. Цього разу Діма дурником лишився. Йому Маша допомогла.
Він сказав:
— Ех, Машо, Машо! Може, ти виробництво й поліпшуєш, але гірше за тебе в карти ніхто не грає. Ти все силкуєшся сусіда засипати. Мене тобто. А того не бачиш, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «25 професій Маші Філіпенко», після закриття браузера.