Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

Дядько Паша Лексєєв повів Машу до себе в кімнату без вікон, частував її чаєм і про свою роботу розповідав:

— Головне у нашій справі — лектрична вата, — говорив він. — Чим більше лектричної вати ми заощадимо, тим більше нам, зберігачам, платють.

Маша слухала затамувавши подих.

— Ось наприклад. Заощадив я один кілограм вати, мені чотири копійки премія.

— До чого тут вата? — запитала Маша. — Вату можна в аптеці заощаджувати.

— В аптеці одна вата. У лектричестві інша. Лектричеську витрату енергії в кілах міряють.

Мій сусіда Пахомич учора сім кіл вати заощадив. Так йому надбавка вийде двадцять вісім копійок.

— Яким чином він заощадив? — запитала Маша.

— Він лектричеський підйомним вимкнув.

— І як же піднімали все без підйомника?

— Просто піднімали. Студентами в кошиках. Учора субота була. Багато студентів було. Вони й піднімали. Намотуєш?

— Намотую, — сказала Маша.

— Відсіля у тебе завдання буде — всюду світло вимикати. Лектричну вату заощаджувати. В країні цієї вати не вистачає.

— Але овочів також не вистачає! — сказала Маша.

— Овочів оно навалом! — заперечив дядько Паша. — Потім, за овочі я не відповідаю. За овочі у Наталі Павлівни голова болить. Їй за них відповідати.

Тоді Маша з ходу ділову пропозицію внесла:

— Може, нам зовсім головний рубильник вимкнути. Вся вата у нас лишиться.

— Ця думка слушна, — статечно мовив дядько Паша. — Але неправильна. Якщо мій головний рубильник вимкнемо, всі лампочки: погаснуть. І людям не видно буде, де який овоч: попсувався і який перебирать потрібно.

— А якщо їм ліхтарі видати?

— Коли у тебе в одній руці ліхітар, багато не наперебираєш. І потім… якщо ми головний рубильник вимкнемо, ввесь холод із бази вийде. Яблука ще витримають, а фрукти вт&е ні. Ми головний рубильник тільки на ніч вимикаємо.

Маша все збагнула і пішла до начальника цеху.

— Наталю Павлівно, скажіть, що важливіше — електрична вата чи овочі?

— А чому, дівчинко, ти про це питаєш?

— Тому що те і друге зберегти не можна. Треба або вату рятувати, або помідори з яблуками.

— Не знаю, до чого тут електрична вата. Мені особисто овочі дорожчі. Я за них відповідаю.

У неї задзвонив телефон.

— Я вас слухаю. Ні, не присилайте до нас маркаронську делегацію. Ми вашого супроводжуючого не бачили. І ансамбль Великого театру нам не потрібен. Нам спортсмени потрібні, силовики. У нас жодний електричний підйомник не працює.

Вона на Машу поглянула?

— Ти, дівчинко, чого стоїш? Іди на ворота. Будеш їх за командою відчиняти. Електричний двигун на воротах зіпсувався.

Стала Маша на воротах кататись туди-сюди. Разом із сторожем. Він на одній половинці воріт катався. Вона на другій. Як тільки сторож махне — відчиняй! — вона в один бік їде, він у другий. Тільки-но сторож махне — зачиняй! — вони назустріч одне одному їдуть. Спочатку вони незграбно діяли, мало маркаронську делегацію не причавили, що відшукалась і виходила. Потім вони вивчились так вправно кататись — ліпше за будь-якого двигуна електричного. Не менше півкіла вати заощадили.

І тут велика машина виїжджає, навантажена попсованими яблуками. Маша на воротах виїхала, щоб відкрити дорогу. А закривати не поїхала. Пішла. Вона пішла в Інститут Поліпшення.

По дорозі вона думала про співробітників:

«Цікаво, а по неділях вони працюють чи ні? Напевно, працюють. Вони чомусь завжди працюють. Це погіршувати виробництво можна з вихідними. А поліпшувати треба цілодобово. Я їм зараз усе розповім!»

Вона підійшла до дверей. Вахтер її запитав:

— Ти куди?

— До головного вченого Баринова.

— Його нема. Поїхавши.

— А Ігор Ігорович є?

— І його нема. Поїхавши.

— А хто-небудь є?

— Нікого нема. Всі поїхавши. На овочеву базу подались. Картоплю перебирати.

Увечері Маша написала вельми ґрунтовну записку про овочеву базу. Що овочі погано зберігаються через те, що сторожі електричну енергію заощаджують. Вони на ніч головний рубильник вимикають, і холод виходить.

Усі Машу дуже хвалили, навіть тато. Лише Катерина Ричардівна, як і раніше, була невдоволена Машею. Вона говорила:

— Може, ти й приносиш користь народному господарству, але в школі від тебе користі немає. Тобі насамперед необхідно свою успішність поліпшувати. — Вона звернулась до класу: — Ось, діти, дивіться, я задала вправу. З речень першого типу треба було утворити складні речення. Ось ці речення: «Холодний і пронизливий вітер дме з гір у долину». Хлопчик паличкою котив обруч по бруківці». А додаткові речення були такі: «що норовив потрощити все довкола» і «одягнутий в оксамитові штанці». І от що вийшло у, Маші: «Холодний і пронизливий вітер, одягнутий в оксамитові штанці, дме з гір у долину». «Хлопчик, який норовив потрощити все довкола паличкою, котив обруч по бруківці». Я живу на світі двадцять шість років і ніколи не бачила вітер, одягнутий в оксамитові штанці. Ви гадаєте, це неграмотність? Ні, то недбалість. Бажання написати будь-що і бігти у своїх більш важливих справах.

Краща поліпшувачка з жахом вислуховувала про того хлопчика, що норовив потрощити все довкола своєю паличкою. І збагнула, що