BooksUkraine.com » Дитячі книги » Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"

116
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Артеміс Фаул. Парадокс часу" автора Йон Колфер. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 76
Перейти на сторінку:
закінчила Холлі.

Артеміс сів у зручне крісло, зчепив пальці рук і кивнув.

— Надати вам аргументи? Будь ласка, я готовий.

— Як можна бути таким самовдоволеним? — за­питала Холлі. — Після всіх трагедій, які ми бачимо, врешті-решт багато твоїх планів завдали шкоди.

— Я сповнений рішучості, а не самовдоволений, — виправив Артеміс. — Зараз немає часу на роз­судливість. У моєї матері залишилося в запасі де­кілька годин, і у нас теж не більше.

Фоулі все ще був здивований.

— Ти можеш уявити, скільки потрібно провести засідань Комітету Конституції, хоч би для того, щоб нам дозволили довести питання з цією проблемою до засідання Ради?

Артеміс похитав пальцем.

— Я прочитав Книгу Народу. Вона не поширю­ється на людей і демонів. Якщо Номер Один добро­вільно захоче мені допомогти, у вас не буде юридич­ного права, щоб зупинити його або мене.

Холлі вирішила приєднатися до дискусії.

— Артемісе, це безумство. Подорож у часі була заборонена через те, що потенційні наслідки через щонайменше втручання можуть бути катастрофіч­ними.

Артеміс похмуро посміхнувся.

— Ми не можемо втручатися в час, Артемісе. Лю­дині дозволено жити своїм життям.

Артеміс знав: щоб наступний аргумент був пере­конливим, він повинен встати і майстерно зіграти звинувачення, але він не міг. Він збирався жорстоко розіграти одного зі своїх близьких друзів, і відчуття провини було майже нестерпним.

— Ти вже втрутилася, Холлі, — вимовив він, зму­шуючи себе подивитися їй в очі.

Ці слова викликали тремтіння у ельфійки. Вона підняла забрало свого шолома.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти вилікувала мою матір. Вилікувала і згубила її.

Холлі зробила крок назад, підводячи долоні, не­наче відбиваючи удари.

— Я? Я... Артемісе, про що ти говориш?

Артеміс був увесь занурений у брехню і намагався покрити свою провину раптовим нападом гніву.

— Ти зцілила мою матір після облоги. Ти мала і заразити її спеллтропією.

Фоулі став на захист свого друга.

— Це неможливо. Зцілення було кілька років тому. Спеллтропія має тримісячний інкубаційний період і вона ніколи не затримується більше, ніж на декілька днів.

— І вона ніколи не передається людям, — завдав зустрічного удару Артеміс. — Це новий мутаційний вид. Ви уявлення не маєте, які його ознаки.

Обличчя ельфійки виражало шок і провину. Вона повірила словам Артеміса, хоча Артеміс знав, що це швидше його провина, він передав матері цю хворобу, коли коригував її пам’ять.

Батько, ймовірно, теж заражений. Але хто пере­дав мені цю хворобу? І чому в мене немає її ознак?

Було дуже багато загадок, але не було часу, щоб розгадати їх. Зараз йому треба було дістати проти­отруту гарантувати допомогу Народу, граючи на від­чутті їхньої передбачуваної провини в цій проблемі.

— Але я не заражена, — запротестувала Холлі. — Мене перевірили.

— Значить, ти була лише носієм, — сказав Артеміс рішуче. Він перевів свій погляд на зображення кен­тавра. — Адже це можливо, чи не так?

Фоулі захопила зненацька прямота Артеміса.

— Якщо це дійсно новий мутаційний вид, тоді так, це можливо. Але ти не можеш зробити будь-які висновки, це тільки припущення, гіпотеза.

— Зазвичай я погодився б, але зазвичай у мене ба­гато часу, якого вистачає і на адекватність. Моя мати помирає, я не можу це дозволити. Я повинен повер­нутися в минуле, щоб урятувати лемура, і якщо ви не збираєтеся мені допомагати, не перешкоджайте моїм зусиллям.

Представники Народу мовчали. Холлі думала про те, що вона може зробити. Фоулі шукав у своєму мозку гідні відповіді на аргументи Артеміса. Він їх

не виявив. Холлі зняла шолом з голови і незграбно підійшла до ліжка Анджеліни Фаул.

— Моя мати померла — отруєна людьми. Сталася аварія, яка не залишила її живою. — Сльози скотили­ся по її щоках. — Я хотіла вислідити тих людей. Я зне­навиділа їх. — Холлі стиснула руки. — Я жалкую, Ар­темісе. Я не знаю, скільки людей я ще могла заразити. Ти мусиш ненавидіти мене.

«Забудь її думки, — думав Артеміс. — Скажи прав­ду зараз, або дружба з представниками Народу ніко­ли не буде колишньою».

— Я не ненавиджу тебе, Холлі, — м’яко проказав Артеміс уголос, а про себе додав: «Я ненавиджу себе самого, але цей обман має тривати».

— Звичайно, це не твоя провина, але ти повинна мені дозволити повернутися в минуле.

Холлі кивнула, витираючи повні сліз очі.

— Я зроблю більше, ніж дозволю тобі вирушити туди. Я вирішила вирушити з тобою. Додаткова пара очей для пошуку будуть корисними.

— Ні, ні, ні! — закричав Фоулі, збільшуючи зву­ковий супровід. — Ми не можемо змінити минуле, навіть коли нам це необхідно. Можливо ти, Холлі, зможеш урятувати його матір або повернути зі світу мертвих Джуліуса, але це абсолютно неприпустимо.

Артеміс указав пальцем на нього.

— Це унікальна ситуація, мовив він. — З’явився новий вид чуми, і ми можемо зупинити його тут і за­раз. Крім того, ми можемо відновити вид, який ува­жається вимерлим. Можливо, я допоміг одному ле­мурові померти, але завдяки Кобой інші згоріли живцем. Ви настільки ж винні, як і я. Ви збирали моз­кову рідину живої істоти, щоб урятувати самих себе.

— М-ми були у відчаї, — зляканий до заїкання, виправдовувався Фоулі.

— Саме так, — захоплено сказав Артеміс. — Ви були готові на що завгодно. Згадай, що ти відчував годі і запитай себе, чи хочеш ти пережити це знову.

Фоулі опустив погляд, думаючи про минуле. Той час був справжнім кошмаром для Народу. Викорис­тання магії вже було призупинене на той час, коли суд змусив Опал показати джерело її протиотрути. Але на той час цей вид лемурів уже вважався вимерлим. Фо­улі працював без сну, намагаючись знайти альтерна­тивні шляхи лікування, але все було безуспішно.

— Ми думали, що ми її перемогли. Поки хвороба не перейшла до людини, — Кентавр готувався при­йняти рішення. — Мозкова рідина зберігається не­довго, далі вона даремна. Я намагався винайти кон­тейнер для зберігання, але... на жаль.

— Цього разу у тебе все вийде, — завірив його Ар­теміс. — У тебе буде лабораторія і живий піддослід­ний зразок. Ти зможеш створити клон самиці.

— Клонування незаконне, — задумливо мовив Фоулі. — Але в деяких випадках можна зробити ви­няток.

Шолом Холлі подав звуковий сигнал, приверта­ючи її увагу до предмета, що приземлився. Вона поспішно підійшла до вікна і побачила невеликий мерехтливий предмет, що кидав тінь на залиту мі­сячним світлом дорогу.

«Мабуть, це наш пілот-новачок, —-подумала вона гніваючись, — він

1 ... 15 16 17 ... 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"