Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Якби не якісь дивні назви, схеми становища рук та зображення рослин, накидані олівцем, я вирішила б, що відкрила підручник з вищої математики.

А цього предмета мені в універі з головою вистачило! Той ще винос мозку!

— Та ну нафіг! — Вирішила я, захлопуючи книгу.

Чаклувати я не збиралася. Ну хіба що разок, якщо це допоможе мені повернутися додому. Але для цього не завадило б уточнити у Яна, який із тих страшних записів мені знадобиться.

Вже майже повернувши книгу на місце, я зненацька здригнулася і вихопила її назад.

А як я розумію написане?

Знову розкривши книгу, я завмерла, вдивляючись у літери та символи. Якщо придивитися, всі вони були чимось дивним, незрозумілим, незнайомим, але при цьому ... я розуміла їх.

— Для зілля, що відновлює зір, необхідно… — про всяк випадок прочитала я початок рядка, вслухаючись ще й у звучання слів.

Чи були вони схожі на рiдну мову? Напевно ні.

І тут я з жахом зрозуміла, що просто не можу вловити різницю. Не можу визначити розбіжності у мовах. Неначе я просто забуваю поступово все те, що було «до».

— Відставити паніку! — шикнула я на себе і знову закрила чаклунське чтиво.

Може, в цій книзі було щось, крім заклинань і формул, але шукати скарб я в собі сил не знайшла. Потрібно було переходити до документів та паперів із другої сумки.

— Цікаво, чи в тебе вода взагалі була? — пробурмотіла я, повертаючи книгу на місце. Витягла найближчу бульбашку і висмикнула з неї пробку.

Жодних написів, етикеток чи розпізнавальних знаків.

Піднесла шийку до носа і втягла повітря ніздрями. Пахло солодощами, цвітінням і чимось їдким. Наче в мед додали аміак.

— Ти чим тут займаєшся? — голос пролунав за спиною, а я мало не закричала від щастя.

— Ян! — Ні, все ж таки закричала. — У мене до тебе стільки запитань!

Заткнула флакон пробкою та повернула його на місце.

— Хто? — уточнив про всяк випадок рудий, коли я повернулася до нього.

І знову я сиділа на підлозі, а він дивився на мене згори донизу. Щось незмінно.

— Ян, — радісно повідомила я йому. — Це я тобі дала ім'я. Тому що ти не представився.

— Ян, — посмакував він і хмикнув, знизавши плечима. — Ян так Ян, начебто непогано. Чим займаєшся?

— Намагаюсь зрозуміти, ким взагалі була Феліція. Ось як думаєш, що тут налито?

Я знову висмикнула пробку і простягла янголові флакон.

Зараз закінчу з ревізією і притисну цього нібито крилатого до стіни. Все мені розкаже. На всі запитання відповість. Все все. Чи не відвертається.

— Дай сюди, — рудий узяв у мене з рук пляшечку і спокійненько його втримав.

А я думала, що він безтілесний! Тоді дарма я на березі ставка камінь викинула. Ой, дарма.

— Це регенеративне зілля, — охоче відповів він. — Зціляє всі рани за кілька хвилин. Зазвичай приймають до отримання цих поранень.

— Ага-а-а, — я відразу ж розгорнула другу сумку і знайшла там чистий аркуш.

Дивний на дотик. Занадто щільний. І шорсткий.

Але це була лише половина проблеми. Писати, крім чорнилом і пером, було нічим. І ось тут почалося основне лихо.

Навіщо мені підписувати зілля, якщо я скоро буду вдома? Ну, так ще невідомо, як швидко Ян зможе мене туди відправити. Тож треба бути готовою до всього.

— То які у тебе запитання? — схаменувся янгол, коли ми обнюхали вже п'ять флаконів, а я все ще намагалася написати «регенеративка» тремтячою рукою на клаптику паперу.

— Скільки у тебе часу? — пробурмотіла я, все ж таки залишаючи заручку, яка несла потрібний для мене сенс.

Просто не думатиму про те, що це взагалі не рiдна мова. Що це зовсім не схоже на знайомі мені з першого життя букви. Не буду!

— Ну… моє начальство дізналося про тебе, — зітхнув Ян. І простягнув мені невелику квадратну колбу з корком, як у вині. — Це зілля нічного зору.

— Ага-а-а, — пробурмотіла я, забираючи у нього флакон і про всяк випадок нюхаючи вміст ще раз. Пахло чимось, схожим на лілії та перець. Чихнувши, я струснула головою і відірвала ще клаптик від аркуша. — І що це значить? Тебе… усунули?

Запізно злякавшись, я підвела очі і подивилася на винуватця всіх моїх проблем.

— Ні, — скривився він, а я полегшено видихнула. — Я тепер наглядаю за тобою. Ось у такому вигляді.

— Тобто ти часто тут з'являтимешся?! — Зрадувала я, відкорковуючи наступну пляшечку. — Відмінні новини!

— Кому як, — пирхнув рудий. — Я взагалі через це тепер знижений на посаді. Угу. Так і знай. Це твоя провина.

— Ой! — Вигукнула я у відповідь, різко вдихаючи гіркий аромат нового зілля. Закашлялася і простягла його помічнику.

— Ну так, — набриднув янгол. — Знаєш, наскільки менше я тепер маю?