Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

укріпленої мішками з піском стіни, до якої вже притулився лейтенант на милицях, що витріщався у простір єдиним оком — друге було забинтоване. Френк понишпорив у кишенях і з подивом виявив, що тютюн досі при ньому, тож скрутив дві цигарки й одну дав лейтенанту. Він допоміг незнайомцю прикурити (юному лейтенанту це було складно через монокулярний зір), і двоє мерців мовчки завмерли з цигарками у запаморочливій втісі, а перший день Битви на Соммі тим часом добігав кінця.

Лілліан саме збирала плату за проїзд у трамваї на Блоссом-стрит, коли її раптом взяли холодні дрижаки, хоча день стояв спекотний. Вона бездумно зняла через голову касовий апарат, поклала на сидіння, подзвонила у дзвоник і, на подив пасажирів, зійшла з трамваю. Вона рушила по Блоссом-стрит до Міклґейт. Ще до моста через Уз вона перейшла на біг, ніби за нею гналися мертві. Коли вона нарешті звернула на Ловтер-стрит і побачила Нелл, яка чекала на неї, то вже розгубила всі шпильки з волосся, а блузкою розповзлися великі плями поту. Вона повисла на дерев’яній хвіртці і, схопившись за боки й захлинаючись, хапала ротом повітря, а Нелл просто стояла непорушно, прихилившись до одвірка й повернувши лице до сонця. Сестра не бігла додому, а вийшла із задушливого підвалу, де днями шила форму, і неквапом прочимчикувала по Монкґейт, ніби на недільному променаді. У дім вони зайти не могли, бо вічно забували ключі, а Рейчел саме пішла за покупками, тож якусь мить вони просто дивилися одна на одну, приголомшені силою інстинкту, який привів їх додому.

Першою тишу порушила Лілліан.

— Він загинув? — видихнула вона, закрила за собою хвіртку, повільно пройшла стежкою й опустилася на сходинку біля Нелл.

Після довгої мовчанки, за яку сонце встигло перевалитися через їхній дах на сусідню вулицю, вона додала:

— Він уже в раю.

Нелл підвела погляд у прозору ясну височінь, ніби чекала, що побачить Альберта серед небесного сонму, але там не було нічогісінько, ані хмариночки, ані навіть ластівки у повільному потоці теплого повітря.

На той час, коли вони відкрили телеграму і Лілліан вголос прочитала Рейчел: «Ми з жалем повідомляємо, що Альберт Бейкер загинув у бою і липня 1916 року. Армійська рада висловлює співчуття», — Лілліан із Нелл були у жалобі вже тиждень.

Альбертову вогневу позицію накрило снарядом, що приземлився просто на велику гаубицю, так що тіла артилеристів зіркою розлетілися навсібіч разом із уламками гармати. На Альберті не було ані подряпинки, як не рахувати смужки крові й мазуту на засмаглій щоці, а на лиці в нього сяяла щаслива усмішка, як у дитини, що розгледіла в натовпі маму. Санітари не одразу зрозуміли, від чого він загинув, але, піднявши тіло, побачили, що потилиці в нього не лишилося.

Френка здивувало, що Альберт, який виглядав цілим і неушкодженим, загинув, а Джек, залитий кров’ю з голови до п’ят, як ранньохристиянський великомученик, вижив. Що його геть не здивувало, так це те, що вони опинилися на тому самому перев’язувальному пункті. Врешті, цей збіг анітрохи не химерніший за той факт, що того дня він побачив тільки одного мерця — Альберта (це як не рахувати солдата на дні вирви, який плавав там не перший день). Джек із заюшеним кров’ю обличчям не розмовляв із мертвим Френком, тільки пройшов повз нього і навіть не зауважив.

Коли Френк звалився у вирву, Джек був за якісь кілька метрів попереду — просто крокував собі вперед, аж доки перейшов нічию землю, хоча навколо вибухали снаряди, а над головою свистіли кулі, і, на свій подив, вийшов просто на колючий дріт перед німецькими окопами. Не спинився він і тоді, а просто рушив за дріт, мовби одурманений, і йшов, доки не наштовхнувся на наступну загорожу. Його навіть не здивувало, що всі ці загорожі досі стоять, хоча вони обстрілювали їх уже кілька днів. Зненацька опинившись у німецькому окопі, Джек не спинявся, доки не дійшов до маленького затишного бліндажа, зробленого навіть краще, ніж бліндаж Малколма Іннс-Ворда. Джек забув, що Іннс-Ворд загинув, і чекав, що ось-ось побачить його за наступним поворотом. Але не побачив: натомість у землянці скулилося троє німецьких рядових, ще геть молодих хлопчисьок. Один був дуже блондинистий, один дуже високий, а один дуже кряжистий — Джек розсміявся, бо згадав сценку, яку бачив у мюзик-голлі «Емпайр» до війни, де троє юнаків, що виглядали точнісінько як ці німецькі рядові, танцювали і співали — тільки слова пісні Джек уже забув. Це був комічний номер, вони передавали один одному капелюх-циліндр, публіка була у захваті. Що ж вони співали? Джек усе ніяк не міг згадати. Він так там і стояв, сміявся і майже чекав, що хтось із них вихопить циліндр, але ніхто не поворухнувся, тож Джек урешті витягнув свою гвинтівку й вистрелив. Кожен рядовий по черзі відкинув голову, а тоді сповз укріпленою стіною окопу — в останнього лице було таке здивоване, що Джек знову розсміявся й вирішив, що це теж непоганий номер. Він відвернувся й пішов геть. Тепер пісню точно вже не згадає.

Після Сомми Джеку дали відпустку, бо він два роки не був удома. Його рани вже майже затягнулися, порізи виявилися поверхові, а долоні й лице тепер вкривали тонкі ниточки шрамів, якими Нелл узагалі-то пишалася: у боягузів таких шрамів не буває. Джеку навіть медаль дали за звитягу і вбивство трьох німців, проте, на прикрість Нелл, він її не вдягав, коли вони йшли гуляти. Вона кілька разів спробувала його переконати, аж урешті він обернувся і подивився на неї з таким виразом на обличчі, що вона майже злякалася.

Весь той час, що Джек був у відпустці, він комизився. Він приходив у дім на Ловтер-стрит щодня, але здебільшого мовчав, просто понуро сидів за столом. Нелл навіть ледь на нього не зірвалася за те, що він геть не думає про її почуття. А от із Лілліан він говорив. Лілліан приєдналася до місцевої гілки пацифістської Спілки демократичного контролю й ходила на різні відчити — Рейчел сказала Джеку, що та водиться з чужинцями, точно як їхній депутат Арнольд Ровнтрі, але Джек тільки розсміявся. Джек із Лілліан, здається, сходилися в поглядах на більшість запитань, і Джек якось навіть сказав, що свідомі відмовники насправді сміливці. Нелл тоді ледь чашку не впустила. Її дратувало, коли Джек і Лілліан сиділи, схиливши голови докупи, і теревенили бозна про що. Уперше в житті Нелл піймала себе на антипатії до