Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ізабелло, я хотів попросити записати другу частину твоїх спогадів про дику планету. Я просто її вивчаю...

Мартіну явно було трохи ніяково просити про таке.

— Але там не було ні чого такого. Я тоді ледве від нудьги з глузду не з'їхала. Хоча, знаєш, зараз я напевно погоджуся. Краще згадати ті два тижні, ніж цей вечір.

Процедура із запису спогадів була така сама як і попередня. Я згадала той момент, на якому зупинили минулого разу, і вже від нього почали запис.

Особливою різноманітністю мої дні тоді не відрізнялися. Так я не сиділа цілими днями в сховищі, а здебільшого гуляла. І основною моєю розвагою це було пробігати на певний час дистанцію від сховища до скелі й підійматися по ній. Потім ішла милуватися на польоти пташиних зграй і за одне шукала гнізда та яйця. Тепер я їх варила. Знову вбивати урсу не хотілося, і я їла яйця. Хоча з ними мене теж на довго не вистачило. І доводилося знову йти на полювання. Це я робила якомога далі від сховища. Бо потім на тушку накидалися птахи і мені не хотілося, щоб вони крутилися біля сховища.

Діставши чергову порцію мяса, доводилося швидко робити ноги й бігти до сховища. Бо пташки намагалися напасти і на мене. Доводилося часом відбиватися кинджалами. Готувати я пристосувалася на даху. Камінням обклала, місце під багаття і на них же можна було ставити каструлю, а в ній варити або скоріше тушкувати м'ясо. Одноманітна їжа так мені набридла, що я часом терпіла голод до тих пір, поки він не ставав нестерпним. Для мене рекорд був три дні без їжі, і доводилося вже вибирати або знову урса, або яйця.

Кілька разів я тікала від місцевих собак. На щастя, натикалася на них я будучи не далеко від притулку, і зі мною завжди були два кинджали, якими я вміло відганяла собачок, і вони не ризикували до мене наближатися. А коли поверталася з полювання з м'ясом то, доводилося іноді відсиджуватися то на скелі, то в норі урс. Уриси на мене навіть із м'ясом не реагували. А ось собаки не ризикували заходити слідом за мною в нору. Одна єдина, яка наважилась, швидко поплатився за це. Я її вбила і залишила урсам на поживу.

У день, коли прилетіли хлопці на сигнал маяка, я якраз лежала на даху і боролася із собою, щоб не піти на полювання за яйцями. Коли почула голоси, то одразу вирішила, що в мене глюки, але корабель не так далеко від притулку говорив, що це насправді. Тому швидко зістрибнула з даху і зайшла слідом за ними.

На цьому моменті мене вивели зі спогадів.

— Спасибі Ізабелла, ти смілива дівчина.