Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

Діставшись нарешті до кімнати вихованки, Еленор завмерла, перш ніж зайти: наче за цю мить Лорейна ще могла з’явитися. Схвильована, важко дихаючи графиня без стуку відчинила двері і… її зустріла тиша, бо дівчини в кімнаті не було! Будучи на межі сильної тривоги, майже страху,.. Еленор зайшла і тут же погляд її впав на два листки паперу на підлозі біля самих дверей. Обережно піднявши, графиня розгорнула один і впізнала почерк вихованки. Швидко пробігла поглядом написані рядки)

«…Куди веде ця місячна доріжка? – 
З минулого я бачу на ній тіні.
Життя мого дописана вже книжка,
Душі пориви, що від плоті вільні…»

(«Що це?, – розгублено подумала Еленор, – це вірші чи що?..» На другому листку було теж чотири виписані рядки і теж – рукою Лорейни)

«…Хто ти? Та, що гуляє під дощем!
Чому мені здаєшся ти знайомою?
Чому наповнюєш ти тіло моє – втомою,
А моє серце затопив солодкий щем?..»

(Графиня відірвала погляд від рядків і спохмурніла: на цьому листі паперу були трохи розмиті чорнила… Невже – від сліз? Не тямлячи себе від хвилювання і тривоги, Еленор кинулася до письмового стола біля вікна і… помітила розкриту невеличку книжечку. Наперед здогадалася, що це збірка віршів, подарованих Лорейні бароном Клемоном у їхню першу офіційну зустріч! «Так і є», – подумала графиня, коли побачила знайому навіть їй м’яку синю обкладинку. Рядки на папері, до речі, теж були з цієї самої збірки. Замість того, щоб готуватися до зустрічі з віконтом Керрі – Лорейна виписує у своїй кімнаті вірші, подаровані їй колись Доимініком і… плаче? О, Світле Небо! Цього слід було чекати!..

Графиня у відчаї жбурнула ні в чому не винну книжечку на стіл і глибоко вдихнула. Спокійно. Спершу треба знайти Лорейну! Поправивши складки сукні, Еленор вже рушила до дверей, але повернулася: вирішила зачинити вікно, через яке легкий вітерець, схоже, і розкидав листки з віршами по підлозі. Та не встигла вона знову підійти до вікна, як почула за спиною спокійний голос вихованки)

Лорейна

Тітонько, Ви тут?
(Графиня оглянулася і на мить забула дихати від несподіванки: Лорейна стояла у дверях в тій самій атласній темно-синій сукні з чорним вишитим поясом і шифоновою чорною шаллю, яку вони вибирали. Зібрате у високу, але в міру вишукану зачіску волосся дівчини було перев’язане чорною стрічкою, оздобленою синіми коштовними камінцями, та такими дрібненькими, що скидалися на крапельки роси. Графиня Блейк кинулася до вихованки і обняла її)

Графиня Еленор

Моя мила! Я так хвилювалась…

Лорейна

Що сталось, тітонько? Я Вас налякала?..

Графиня Еленор

Дуже налякала, й не уявляєш, як…
Де ти була? Ми тебе шукали!

Лорейна

(Обережно звільняється від обіймів тітки)

Я була у дядечка, в його кабінеті:
Віднесла туди чисті хустинки.

Графиня Еленор

Лорі! Для чого вже тепер це робити?
Приїхав віконт Керрі і давно чекає не тебе!..

Лорейна

(Каже зовсім не так радісно, як очікувала графиня)

Лорд Вільям? Я якось… забула про нього.

Графиня Еленор

(Дуже невдоволено каже)

Дівчинко, більше не дозволяй собі такого!

Лорейна

(Підводить на графиню засмучені зелені очі)

Тітонько, а барон Клемон вже поїхав?

Графиня Еленор

(На гадку їй миттю приходять виписані Лорейною вірші, але вона відповідає майже без хвилювання)

Ні, лорд Домінік чекає на мене в саду.

Лорейна

(Відводить погляд і повторює за тіткою, наче тужливе відлуння)

В саду…

(В кімнаті запала тиша. Графиня помічає, що Лорейна – бліда і стомлена, засмучена. Не дивлячись на чудову сукню, яка дуже їй личить, сама дівчина виглядала не дуже… бадьорою. Проте внизу на терасі чекає юний красень віконт Вільям Керрі, який має відвезти її в приватний особняк маркізи Урсули Честлі на званий обід. Тому вирішивши, що вихованка засмучена через покійного дядечка (Еленор розуміла істинну причину смутку і поганого самопочуття Лорейни, але зараз воліла приховувати правду від самої себе,.. та й перед віконтом не зручно!), графиня всміхнулася дівчині і легенько обняла її за плечі)

Графиня Еленор

Мила, я тебе проведу – лорд Вільям чекає,
Я сказала, що за мить повернусь… 
Він вже точно нудьгує.
(Юна леді Лорейна Грей тільки байдуже кивнула і покірно пішла з тіткою.
…А лорд Вільям, до речі, зовсім не нудьгував, як вважала турботлива графиня Блейк. Барон Клемон, якому набридло чекати в саду, приєднався до нього якраз тоді, коли графиня пішла шукати вихованку. Барон ще не був особисто знайомий з несподіваним шанувальником леді Грей, а тому вирішив скористатися такою можливістю, хоч і розумів, що графині,.. та й самій Лорейні це не дуже сподобається.