Читати книгу - "Сповідь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Можу присягнутися, що моя нещасна пристрасть не тільки не втратила своєї сили, але я ніколи не кохав свою Софі так палко і ніжно, ніж того дня. Проте таке велике було враження від листа Сен-Ламбера, таке сильне усвідомлення обов’язку і страх віроломства, що мої почуття залишалися цілком спокійними в її присутності, і в мене навіть не було спокуси поцілувати їй руку. Прощаючись, вона поцілувала мене при своїх слугах. Цей поцілунок, такий несхожий на ті, які мені іноді вдавалося зривати у неї в тіні під деревами, сповістив мене, що я знову навчився володіти собою. Я майже певен, що, якби моє серце мало змогу і час зміцніти у спокої, мені вистачило б і трьох місяців, щоб остаточно зцілитися.
На цьому кінчаються мої особисті стосунки з пані д’Удето… Про наші стосунки кожен може судити за зовнішніми ознаками, відповідно до схильності свого власного серця, але в цих стосунках пристрасть до цієї чарівної жінки, пристрасть, мабуть, найсильніша, яку коли-небудь відчував чоловік, перед лицем Неба і перед нами завжди буде звеличена надзвичайними і тяжкими жертвами, принесеними нами обома обов’язку, честі, коханню і дружбі. Ми надто високо стояли в очах одне одного, щоб легко могли себе принизити. Тільки людина, негідна поваги, може зважитися втратити це високе, і сама сила почуттів, яка могла зробити нас провинними, якраз і завадила цьому.
Так трапилося, що після тривалої дружби з однією з цих жінок і такого палкого кохання до іншої я з обома розпрощався одного і того ж дня. Першу я не бачив більше ніколи в житті, а з другою зустрівся тільки двічі за обставин, про які я розповім далі.
Після їхнього від’їзду я опинився у великій скруті: як мені виконати стільки зобов’язань, невідкладних і суперечливих, що стали наслідками моєї необачності? Якби я був у своєму звичайному стані, то, відмовившись від пропозиції їхати до Женеви, цілком заспокоївся б, і на тому все скінчилося б. Але я роздув це в історію, яку вже не можна було так залишити, і я не міг уникнути подальших пояснень інакше, як покинувши Ермітаж. Проте я обіцяв пані д’Удето не робити цього, принаймні тепер. Крім того, вона зажадала, щоб я якось виправдав перед своїми вдаваними друзями відмову від цієї поїздки, щоб її не приписали її впливу. Тим часом я не міг пояснити справжньої причини, не образивши пані д’Епіне, якій я, звичайно, мав бути вдячний за все, що вона зробила для мене. Зваживши все як слід, я опинився перед тяжким, але неминучим вибором – зрадити пані д’Епіне, пані д’Удето або самого себе. І я вибрав останнє. Я зважився на це сміливо, твердо, без вивертів і з такою великодушністю, що вона безперечно могла змити провину, яка довела мене до такої крайності. Мої вороги, мабуть, чекали цієї жертви, що занапастила мою репутацію, і зуміли отримати з неї вигоду: в результаті їхніх зусиль я позбувся поваги в суспільстві, але вона повернула мені мою власну повагу і втішила мене в моїх знегодах. Як читач побачить далі, я не востаннє приносив подібні жертви, і не востаннє ними скористалися для того, щоб мучити мене.
Ґрімм, здавалося, був єдиним, хто не брав ніякої участі в усій цій історії, і я вирішив звернутися до нього. Я написав йому довгого листа, в якому пояснив безглуздість намагань поставити мені за обов’язок поїздку до Женеви, згадавши, що моя присутність була б даремна і навіть обтяжлива для пані д’Епіне, а для мене самого це спричинило б багато незручностей. У цьому листі я не встояв перед спокусою і дав йому зрозуміти, що добре обізнаний про деякі обставини і вважаю дуже дивним, що саме мені нав’язують цю поїздку, тоді як сам він ухиляється від неї, і про нього навіть не згадують. Я не мав можливості відкрито навести причини своєї відмови і змушений був молоти дурниці, тож цей лист міг в очах публіки накликати на мене осуд; хоча насправді він був зразком стриманості і скромності щодо людей, які, подібно до Ґрімма, були посвячені у справу, про яку я мовчав, і цілком виправдовували мою поведінку. Я навіть не побоявся додати зайву обставину проти самого себе, приписавши докори Дідро іншим своїм друзям і натякнувши, що так само думає і пані д’Удето; це була правда, але я змовчав, що, переконана моїми доводами, вона змінила свою думку. Я не міг краще зняти з неї підозру у змові зі мною, як зробивши вигляд, що в цьому разі незадоволений нею.
Лист закінчувався доказом довіри, який зворушив би будь-кого іншого: закликаючи Ґрімма зважити мої докази і висловити потім свою думку; при цьому я погоджувався піти за його порадою, хоч якою б вона була; і я справді мав намір так учинити, навіть коли б він наполягав на моєму від’їзді. Якщо пан д’Епіне супроводжував свою дружину в цій поїздці, моя роль ставала абсолютно іншою, адже спочатку хотіли дати її мені, а про нього заговорили лише після моєї відмови.
Відповідь Ґрімма змусила себе чекати і була дуже дивною. Наводжу її тут:
«Від’їзд пані д’Епіне відкладено; її син захворів, і доводиться чекати на його одужання. Я поміркую над вашим листом. Сидіть спокійно у себе в Ермітажі. Я вам потім повідомлю свою думку. Оскільки пані д’Епіне поїде лише через кілька днів, поспішати немає потреби. А тим часом, якщо вважаєте своєчасним, можете запропонувати їй свої послуги, хоча це не здається мені важливим. Знаючи ваше становище так само добре, як ви самі, вона, без сумніву, відповість на цю пропозицію, як належить. Здається, ви виграєте лише те, що дістанете можливість сказати тим, хто наполягає на вашій поїздці, що ви пропонували свої послуги, але їх не прийняли. Втім, я не розумію, чому ви думаєте, що наш філософ – виразник суспільної думки? Якщо він хоче, щоб ви їхали, чому
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.