Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

(Різко відкинувши ковдру, Лорі Грей сіла на ліжку і вдивилася в півморок кімнати. Дівчина намагалася не думати, не згадувати… Не уявляти і не мріяти, не відчувати!.. Вона намагалася заснути, але схвильоване серце билося так, наче йому було тісно. Наче… почуття і емоції зробили його занадто великим та тривожним, щоб поміститися в грудях. Серце леді Лорейни розривалося від болю, спричиненого розлукою з бароном.

Ще завидка віконт Керрі привіз її додому після обіду у леді Урсули. У Лорейни враження від цього візиту були загалом приємними. Вона добре провела час у компанії лорда Вільяма та ще пари запрошених гостей, серед яких були три малознайомі їй леді приблизно її віку та два зовсім незнайомі джентльмени. Всі вони були друзями маркізи Честлі і про кожного з них вона розповідала дещо цікаве. Доньку генерала Грея маркіза теж не оминула своєю увагою, захоплено розповівши про порятунок Лорейною крихітки Люсі на озері в парку… Віконт Керрі після цієї розповіді виголосив тост за рішучість і сміливість юної леді Грей, чим заслужив теплу посмішку Лорейни. Маркіза була дуже рада, що вихованка графині Блейк відповіла на її запрошення, але особливо вона раділа з того, що юна Лорейна прибула у супроводі віконта Керрі. Так, вихованка графині була привітною і ввічливою з гостями, але це не зробило непомітними її небагатослівність та відстороненість… Смуток в прекрасних зелених очах робив леді Грей чужою в цій веселій компанії, а тому вона хотіла скоріше повернутися додому,.. хотіла тиші і спокою. 

Отож, прощаючись з віконтом, Лорейна пообіцяла відвідати з ним бал його сестри леді Клариси, який вона влаштує з нагоди свого повернення зі столиці, де гостювала у тітки. Вільям був цьому дуже радий… Збираючись після повернення від маркізи поговорити з графинею, Лорейна пішла в її кімнату, але біля дверей Дорі повідомила їй, що пані тільки-но заснула і краще зараз її не турбувати. Що ж… Відпочинок зайвим не буває, особливо в стані тітки. Тому Лорейна вирішила знайти кузена і побути з ним. Дікона вона помітила на задньому дворі, де наймолодший з їхніх робітників – білявий хлопчина років тринадцяти на ім’я Тед – лагодив чималий дерев’яний кораблик, який кузен, схоже, серйозно пошкодив. Доручивши іграшку турботам Теда, Лорейна з Діконом сіли на терасі і хлопчик розповів кузині, як цілу годину грав сьогодні в шахи… з бароном Клемоном. Захоплено вихвалявся, що аж двічі виграв, чим приємно здивував його. На це Лорейна тільки всміхнулася кузенові, подумавши, що лорд Домінік, напевно, піддавався маленькому Дікону, як це завжди робить вона сама. Він щоразу так щиро радів, коли кузина робила хибний хід, що Лорейна просто не могла позбавити його таких веселощів, а тому навмисне помилялася… знову і знову. Схоже, благородний барон Клемон теж не бачив слави у тому, щоб перемагати хлопчиків на кшталт Дікона у шахи, а тому хай краще малий пишається, що переміг. Так чи інакше, а Лорейна була рада тому, що Домінік та її кузен добре проводять час разом, бо їм тепер доведеться бачитися часто…

Травневі дні були вже досить довгими і теплими, проте Лорейна воліла готуватися до сну із настанням сутінків. Так і не поговоривши з тіткою, вона лягла і сподівалася заснути, але вже десь години дві неспокійно крутилася і прислухалася до тривожного биття власного серця. Врешті-решт, Лорейна різко відкинула ковдру і сіла на ліжку… Потім повільно встала і намацавши просту ткану шаль на спинці ліжка – накинула її на плечі й тихенько вийшла в коридор.

У непевному світлі настінних світильників вона рушила на галерею, щоб подихати свіжим повітрям. Прохолода весняної ночі огорнула її, змушуючи дихати глибше і вільніше. Вже давно стемніло і дівчина вдивлялася в зоряне небо, спираючись на високі кам’яні перила довгої галереї, в кінці якої знаходився кабінет покійного графа Блейка. Думка про дядечка викликала в серці Лорейни нову хвилю смутку,.. та такого сильного, що дівчина не стримала сліз. В обличчя їй війнув легенький вітерець і миттю стих. Щільніше загорнувшись у свою шаль, Лорі Грей повільно пішла вздовж перил у кінець галереї – в те єдине зараз місце, де їй завжди ставало спокійніше…

Лорейна вже здолала половину шляху, коли нічну тишу раптом порушив пронизливий совиний крик і сильніше повіяв вітер. Потім – все знову стихло. На якусь мить дівчині стало моторошно і вона завмерла, тривожно дивлячись на залите місячним сяйвом подвір’я внизу та простору галерею перед собою. Зробивши крок, юна леді глянула на мерехтливі вогники світильників на стіні і сумно всміхнулася. В її житті сталося стільки жахливих речей, що в самій душі, здавалося б, не лишилося місця для простого страху!.. Притримуючи шаль, Лорейна продовжила сміливо іти вперед, аж поки не зупинилася перед дверима кабінету графа Аластера Блейка. Весь свій час покійний дядечко відводив справам земельної контори,.. а всі справи вирішував тільки в цьому просторому кабінеті.

Взявшись за ручку, Лорейна припала чолом до дверей і заплющила очі: вона ніби вчора тут була… Ніби от-от увійде і побачить у зручному м’якому кріслі за великим письмовим столом – дядечка. Дядечка, який гляне на неї поверх своїх окулярів і всміхнеться тепло: «Зіронько моя, царівно...» Спогад про любого дядька виявився таким чітким і болісним, що Лорейна рвучко відчинила двері і увірвалася в кабінет, ніби сподіваючись в цю мить побачити його в кріслі за письмовим столом… Перше, що дівчина помітила у суцільній темряві кабінету – це огарок свічки на краєчку столу біля старого пісчаного годинника. І ще, у кріслі за письмовим столом хтось сидів.

Без тіні страху Лорейна зачинила двері і підійшла ближче. Графиня Блейк подалася трохи вперед і спокійно всміхнулася їй)

Графиня Еленор

А, Лорі! Це ти, мила?
Тобі, напевно, теж не спиться…