Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Могор, що відомо про лорда нового?

– Поки що нічого, ваша високість... усе так, як і було. Ми одразу ретельно оглянули місце, де знайшли його речі, але поки що жодних слідів. – "Бреше ж, собака зубаста, – подумав Макс, – так явно бреше, що і сліпий побачить... чому вона не бачить?"

– Тоді йдіть і шукайте далі, – наказала Леата. – Я вас не затримую. – гордовитий негідник мовчки вклонився і вийшов. "Гнівається, мерзотник, не подобається, що його отак послали", – думав Макс, позначаючи спеціальною міткою і цього. Принцеса, стоячи біля вікна і явно чекаючи, поки Могор сяде на коня і від'їде подалі, мовчала.

– Що ви думаєте, Кірат?

– Усе це дуже сумно, ваша високість. Зникнення вашого батька перестало бути таємницею. І ці негідники мають намір скористатися цим. Сьогодні вони або впевнилися у своїх підозрах, або, якщо хтось із них причетний до викрадення – переконали в цьому зацікавлених осіб. Три людські поселення, по суті, оголошують нам війну, якщо ми не віддамо їм ці землі. Тільки...

– Говори...

– Віддамо ці – завтра вони полізуть далі. Та ви й самі знаєте. Й начхати їм на Договір.

– Як по-вашому – що буде, якщо ми відмовимося? Як це все відбуватиметься?

– Вони займуть територію і почнуть кричати на всі боки, що самі жителі цього хотіли і вони рятують їх від кровожерливих вампірів. І такі дурні знайдуться – завжди є незадоволені, які думають, що в іншому місці їм буде краще, але при цьому не знають, чому їм погано тут. А загарбники дуже швидко почнуть виганяти звідти всіх, хто їм не сподобається, відбираючи собі все те, що сподобається. Багато людей загине, пані.

– Але наші воїни... я сама піду битися! Ми не дозволимо...

– Пані... ваша високість... Наших воїнів лише триста з лишком осіб. Решта, хто відмовився, уже давно не бійці. А ще жінки і діти... Багато хто з жінок у сім'ях ніколи не були такими... як ми. А цих... набагато більше. Їх просто набагато більше. І кожному у мізки заливають казки про страхіття вампірів та інше. Досі вони стримувалися волею вашого батька – у нього були якісь свої важелі впливу на цих недокоролів місцевого розливу. Але тепер, поки його немає...

Леата мовчала. Довго. Весь час дивлячись кудись за вікно.

– А що принцеса Тар'я? Як ви думаєте – демони допоможуть нам? Лорд завжди підтримував із ними добрі стосунки.

– Не впевнений, ваша високість... – зітхнув Кірат, – останні роки півтора щось між ними сталося. Принцеса Червоного дому більше не приймає в гостях нашого Лорда.

– Як так? Він же виховував її з дитинства... Чому я цього не знала? Я б поїхала до неї... Я її добре знаю, вона дуже розумна, лорд казав, що вона дуже змінилася після загибелі свого батька, але в кращий бік, на неї хтось там вплинув... Давайте просто зараз поїдемо, га? – з дівчини раптово звалилася її царська велич і проявилася та, що бігала у веселій сукні й наспівувала пісеньку...

– Боюся, це нічого не дасть... Як я чув – скоро принцеса виходить заміж. Її майбутній чоловік - син одного з цих...

– Якого біса!!! – Макс таки не витримав. Злетіли всі скрити, полетіла вбік стійка. Він стояв перед двома вампірами киплячи від злості. Але ефект був зовсім не корисним – він ледве встиг ухилитися від удару злющої дівки. Удару банальною виделкою. Через мить до неї підключився її бодігард. У цього вже в руках був меч, а та злюка продовжувала метати в Макса все, що під руку попадеться гострого. Миттєво отямившись, Макс ще встиг себе насварити і, оскільки не хотів нікого вбивати, то нічого не лишалося, як вискочити спиною вперед за двері й одразу ж стрибнути у вікно, вибиваючи ногами раритетне скло – сходами вже бігли ще троє охоронців.

– Де він? – лють принцеси була незмірна – вона, нарешті, знайшла, на кого можна і потрібно злити свій гнів і злість за неможливість якось змінити ту ситуацію, що склалася, – меч мені! – один з охоронців подав їй свій. – Шукайте його! Усі!

Охоронці ж нікуди не поспішали – вони тримали дівчину в кільці й уважно роздивлялися все навколо. Кірат же намагався вмовити її повернутися в будинок.

– Кірат! Замовкни! Чи ні, краще скажи мені – як він опинився тут? Ти ж казав, що це місце таємне? Як він вирвався з підвалу? На ньому ж був нашийник... і ще поклик... Як???

– Так і є пані... – охоронець не встиг договорити – Макс, не бажаючи танцювати ці танці, бо чимось добрим вони могли й не закінчитися, підібрався до дівчини зі спини й одним рухом просунув свою руку їй під лікоть, блокуючи їй вільну руку й хапаючись долонею за лікоть тієї, в якій вона тримала меч. Потягнув, притискаючи її спину до себе і приставляючи ніж до ніжної шиї. Вийшов із скриту. Кірат мовчав, не рухався. Очі його згасли.

– Відпусти її і йди, – нарешті сказав він глухим голосом, – інакше ти помреш, ким би ти не був. – Леата ж говорити не могла, та й рухатися теж – утримати цю скажену кішку без ризику її серйозно поранити виходило не дуже, довелося накинути на неї заморозку і тишу.

– Ні, – відповів Макс, оцінюючи де хто перебуває за його спиною, – мені це не підходить.

– Чого ти хочеш? Я клянуся Світлом і Темрявою, що ти отримаєш усе, що в моїх силах. І тебе ніхто не зачепить. Залиш її і йди.

– Я хочу, щоб ти заспокоїв її. Зроби це.