Читати книгу - "Віннету І"

— Ні, бо незабаром буде дощ і змиє їх.

— Гаразд! А якщо з тобою трапиться нещастя, то я також кинуся на допомогу.

— Такого не трапиться, якщо все буде йти за планом. Подивися туди! Перед п’ятим наметом не горить вогонь. Мабуть, це і є житло Сантера, бо його ніде не видно. Мабуть, він спить усередині. Тож щодо нього все зрозуміло.

Після цього він пішов праворуч, спустився на кілька кроків униз по ріці, щоби переплисти на той берег і потай прокрастися в село.

Мені ж треба було діяти інакше, бо моя ціль була освітлена вогнищами. Це ускладнювало завдання. Я не міг просто плисти: треба було дістатися до острова під водою. А це було складно. Пірнути під воду не становило для мене проблеми, але як визначити, де можна випірнути і набрати повітря, щоби не потрапити на очі вартовому? Ні, спершу я повинен був дістатися до сусіднього острова, на якому, здається, нікого не було. Цей острів лежав на відстані приблизно двадцяти метрів від того, на який я власне збирався потрапити. Тож, мабуть, із першого острова я зможу роздивитися, що робиться на другому.

Тому я пройшов ще трохи вгору по ріці, а потім став уважно роздивлятися верхній острів. Там не було видно й найменшого руху. Залишалося сподіватися, що там таки нікого не було. Тоді я повільно зайшов у воду, пірнув і поплив. А щасливо діставшись до протилежного берега, спершу висунув із води лише голову. Я був біля верхнього краю першого острова і раптом побачив, що моє завдання можна розв’язати значно простіше, ніж я думав раніше.

Острів, до якого я доплив, був віддалений від протилежного берега річки метрів на двадцять. Біля берега, з боку селища, були прив’язані численні каное. За цими човнами я чудово міг заховатися. Тож я миттю все вирішив і знову пірнув, аби проплисти до першого каное, потім до другого, третього і так далі, аж допоки, приблизно біля шостого човна, опинився у такому місці, звідки міг добре бачити середину острова.

Цей острів, на відміну від двох інших, лежав значно ближче до суші, на ньому росли невисокі густі чагарі, а понад ними височіли двоє дерев. Я не побачив тут ані полонених, ані охоронців. І я вже хотів було знову пірнути і поплисти далі, але раптом почув неподалік від мене якийсь шурхіт. Я підняв голову і помітив індіанця, що сходив до берега. Судячи з силуету, це був ще зовсім молодий, стрункий воїн. На щастя, він рухався дуже швидко і прямував до одного з розташованих нижче каное, тож не зауважив мене. Він скочив у човен, відв’язав його і повеслував до середнього острова. Тому я не міг відразу ж поплисти туди, а мусив трохи зачекати.

За якийсь час я почув розмову на протилежному березі і впізнав голос мого любого Сема. Мені конче було довідатися, про що вони говорили, тож я поплив до наступного каное. Їх було тут стільки, що здавалося, кожен мешканець села має своє власне. Коли ж я знову випірнув, схований за одним із каное, то прислýхався до розмови і почув, як юний воїн говорить:

— Танґуа, мій батько, хоче знати це!

— Не збираюся нічого тобі розповідати, — відповів йому Сем.

— Тоді тобі призначать ще жорстокіші муки!

— Не сміши мене! Сема Гоукенса не будуть катувати! Твій батько вже один раз намагався висадити мене на пáлю, там, біля Ріо-Пекос, в апачів. І які були наслідки цього? Можеш сказати мені?

— Цей пес Убивча Рука скалічив мого батька!

— Точно! І так само буде знову. Ви не можете нічого мені зробити.

— Якщо ти говориш це серйозно, то ти збожеволів. Ти в наших руках і не зможеш утекти. Тільки подумай — усе твоє тіло міцно зв’язане ременями, і ти навіть поворухнутися не можеш!

— Так, цими путами я завдячую моєму любому Сантерові, але я чудово почуваюся зв’язаним!

— Я знаю, що тобі боляче, просто ти не зізнаєшся. Окрім того, що ти зв’язаний ременями, тебе ще й прив’язали до дерева, а довкола тебе вдень і вночі чергують четверо воїнів. Як ти збираєшся утекти?

— Це моя справа, любий хлопче. Наразі мені ще тут подобається. Тож зачекай, допоки я не схочу втекти звідси геть, бо тоді ви мене не втримаєте!

— Ми б і самі відпустили тебе, якби ти сказав нам, куди пішов твій білий друг.

— Але я цього не скажу. Самі шукайте! Ви тільки погляньте на них — вони поїхали до Наґґет-Ціль, аби впіймати Убивчу Руку і Віннету. Не смішіть мене! Упіймати мого учня, Вбивчу Руку!

— Але ж тебе, його вчителя, нам таки вдалося схопити!

— Це я просто вирішив порозважатися. Побути у вас кілька днів. Бо ви мені страшенно подобаєтеся, качка б мене копнула. Отже, ви даремно їхали туди, а тепер ще й сподіваєтеся, що Віннету разом зі своїми апачами подасться вслід за вами. Таких дурниць я ще не чув! Ви переконалися, що помилилися, а тепер хочете від мене довідатися, куди може поїхати Вбивча Рука. І скажу тобі чесно, що знаю це.

— То куди?

— Чорт забирай! Незабаром ти сам про це довідаєшся, і мені не треба буде розповідати тобі, бо…