Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Кого мені кохати, діло моє, не знаходиш? ― нарешті впоравшись з обуренням, відпарирувала Діана. ― А ти побільше слухай Дена. Він тобі таких небилиць порозповідає, що очуміти можна!

― Дійсно, мов сірник запалюєшся, ― невідь-чому кинула Вікторія, коротко реготнувши. А проте хутко взяла себе в руки й спокійно повела далі, насторожено впившись Діані око в око: ― Авжеж, це діло твоє. Стріла Амура безжальна. Одначе Ден… ― Діана вся аж спалахнула, готуючись заперечити, на що Вікторія збуджено затараторила: ― Не перебивай мене! Денові чомусь не подобається твоя симпатія до Майка. Навіть дуже. Ходить вічно роздраконений і тільки бурмоче: це добром не закінчиться, либонь, ти стопудово постраждаєш. І знаєш, я йому вірю, ― добила вона, на мить замовкнувши. ― Ніколи не думала, що скажу це, але зараз я більш схильна довіряти своєму непутящому братику, ніж якомусь Майкові, який невідь-звідки взявся!

На цій напруженій ноті, пройшовшись по Діані нашорошеним поглядом, Вікторія розірвала зв’язок ― на екрані лист-шета з’явилася традиційна заставка з нічним небом.

Не в силах стримувати емоцій, Діана підірвалася й стала міряти швидкими кроками кімнату. Це ж треба так: Денис і до Вікторії дібрався своїми ядовитими, мов у змії, іклами. Покидьок непоправний! Нехай тільки спробує показатися їй на очі, розірве з потрухами ― осатаніло дістав вже, до самих печінок!

А до бабусі Діана так і не змогла додзвонитися. Схоже, та дійсно перебралася до Проклятого лісу. Діані залишалося тільки сподіватись, що з бабусею все гаразд, адже невідомо, коли їй дозволять вирватися з Кригожару ― достоту мов тій золотій птасі з казки…

***

Аби хоч якось розвіяти журбу, Діана цілими днями те й робила, що читала. Любомир настійно радив вивчити на зубок історію Пір року, тому товстезний фоліант з однойменною назвою був першим у Діаниному списку для ознайомлення.

Виявляється, всю історію можна звести до однієї чітко сформульованої думки: одвічне протистояння Зимніх та Єдиних. Хоч серед інших представників Пір року і були майстри своєї справи, величні винахідники та науковці (наприклад, саме Літнім належить ідея використовувати небесну сталь для покращення всіляких механізмів), але вони згадувалися побічно, похапцем…

Із прочитаного Діана закарбувала в пам’яті наступне. Після Великої війни запанував достоту справжній мир ― відтоді війн Атлантида більше не зазнавала. А все завдяки Єднанню двох кровавих місяців ― чи то пак племен Зимніх та Єдиних. Їхній союз оспівується як щось непохитне, подібно до впевненості в тому, що світанок та ніч віковічно прибудуть.

Принагідно, що Зимні відображаються в хорошому світлі завжди ― як поборники справедливості. А от Єдині ― як ті, хто цю справедливість бажають викорчувати з корінням. Щоправда, це твердження було прописане між рядками, і Діана сумнівалася, чи правильно все зрозуміла. Але, на жаль, розпитати було ні в кого...

Прогулянки Крижаним замком теж ввійшли до щоденної Діаниної рутини. Благо, їй дозволялося блукати Кригожаром у будь-який час та будь-де, але обов’язково в супроводі кількох охоронців, які слідували за нею, як хвіст за лисицею. Та ще й мовчали, мов води в рот набрали.

За короткий проміжок часу Діана вже встигла обнишпорити всі вежі, окрім, звісно ж, Північної (зустрічей з Любомиром їй вистачало й під час вечері), особливу увагу приділяючи, ясна річ, Центральній, а також вивчила сплетіння невидимих на перше око переходів, що змінювалися незліченними коридорами та сходами з вищербленими краями. Особливо Діані припала до вподоби оранжерея з червоними трояндами та акуратно підстриженими кущами, що мали ідеальні геометричні форми. А також по всьому периметру були розкидані молочно-білі статуї, виконані в античному стилі, та фонтани з кам’яними бортиками.

Ось так промайнув тиждень вимушеного Діаниного дозвілля: вона чи то сиділа на кованій лавці посеред оранжереї, міркуючи під акомпанемент заспокійливого дзюрчання води про те про се, чи то кидала жабки, розбурхуючи мирне плесо води, чи то займалася читанням, гріючись біля камінного полум’я Сонячної кімнати та граючись з ланцюжком, чи то опановувала подарований Майком фотоапарат. Однак навіть ці доступні розваги дедалі менше її тішили...

***

Жаский сон зникав уривцем, неохоче розчиняючись в примарному світі видінь. Вже яку ніч підряд до Діаниних марень навідувалася дивна жінка зі сріблястим довгим волоссям, вбрана в білосніжну ошатну сукню, поли якої сягали просякнутої вологою землі. Вона впевнено ступала лісом, ведена тільки одній їй відомими стежинами, ― немовби королева мертвого царства. І Діана вперто, ніби під дією закляття, рухалася за нею, не чуючи власних думок через шалений стукіт серця, яке відлунювало у вухах, віщуючи не одне важливе відкриття.

Повсякчас кінцевою точкою маршруту жінки був вже знайомий, застиглий в часі замок під багряним місяцем. На її шляху не існувало жодних перешкод: ворота та двері відчинялися самі, пропускаючи гостю вперед з пронизливим, бісячим скрипом. А коли вона заходила до тих дверей, від яких у Діани кров застигала в жилах, волосся ставало дибом, і напад паніки сягав свого апогею… ― десь там, за дверима, лунав скажений крик, пробуджуючи шепіт.

На цьому моменті Діану зазвичай викидало зі сну. Однак нині вона мала стійкий намір зайти слідом за жінкою, щоб врешті-решт розібратися з дивними видіннями та нарешті-таки закрити цей гештальт.