Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 1"

199

Доступні мені джерела не дозволяють установити, чи зустрічався Іполіт Терлецький зі своїм сином після 1836 р., і де його син помер.

200

Litterae S. C. de Propaganda Fide... — Vol. 7. — N 3390 (24 Martus 1855). — P. 274–275.

201

Зоря Галицька. — 1851. — N. 20, 21. Ця стаття розповідала про Східне товариство та його роботу. Кореспонденція розглядається у статті І. Франка “Стара Русь”: Франко І. Стара Русь // Літературно-науковий вістник. — 1906. — Т. 36. — С. 368–370.

202

Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850–1862 / Вид. К. Студинський. — Львів, 1905. — С. 273–276.

203

Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850–1862. — С. 351.

204

Лист Терлецького за 29 січня 1859 р. // Там само. — С. 427–428.

205

Устиянович К. Н. М. Ф. Раєвський і російський панславізм: Спомини з пережитого і передуманого. — Львів, 1884. — С. 78.

206

Зовнішній вигляд Терлецького описаний в опублікованих спогадах Платона Костецького, які цитує І. Франко (Франко І. Стара Русь. — С. 374).

207

Два варіанти цієї поеми, написаної 1860 р., передруковано у кн.: Духнович О. В. Твори. — Т. 1. — Братіслава, 1968. — С. 335–337.

208

Pelesz J. Geschichte der Union der ruthenishen Kirche mit Rom. — Würzburg, Wien, 1881. — Bd. 2. — S. 937 (примітка).

209

Litterae S. C. de Propaganda Fide... — Vol. 7. — N 3473 (2 Januaris 1862). — P. 317–318; N 3483 (13 Maius 1862). — P. 324.

210

Розповідь про останній період життя Терлецького базована лише на статті Кревецького (див. прим. 3), оскільки інші доступні біографічні джерела не подають потрібної інформації.

211

Видається цілком можливим, що донос на Терлецького і його арешт були інсценізовані з метою дати властям підставу вигнати незручну для них людину. Ми не знаємо, який був легальний статус Терлецького під час його перебування на Закарпатті та Галичині, але, ймовірно, він ніколи не одержував австро-угорського громадянства, оскільки інакше йому не могли б дати наказ покинути країну.

212

Див. прим. 3.

213

Див. прим. 13.

214

Див. прим. 3. “Записки...” підготував до друку друг Терлецького Лев Лопатинський. Під псевдонімом “Л. І. Галичанин” Лопатинський після смерті Терлецького написав статтю, присвячену його пам’яті (Старому другу // Слово. — 1889. — Ч. 5.) Ця стаття, недоступна мені, може бути цінною як джерело біографічних даних.

215

Handelsman М. Ukraińska polityka. — S. 120 (прим. 3).

216

Подражання Іісуса Христа, книжок четыры. Сочиненіє Томы зъ Кемписа... — Перемишль, 1862.

217

Думы та думки Іосыпа Богдана Залеского, переведены зъ полского на родимый рускій языкъ... — Перемышль, 1862.

218

Отчеркъ праздничныхъ проповѣдей... — Перемышль, 1862.

219

Записки второго поклонического путешествія зъ Рима въ Ієрусалимъ и по иншихъ мьсцях Востока совершенного... — Львовъ, 1861 (2 выпуски).

220

Левицкий І. Є. Галицко-руская библіографія XIX столѣтія...: У 2 т. — Львів, 1895. — Т. 2. — С. 12. Ця робота також стала для мене джерелом інформації про назви книг, перерахованих у прим. 38–41.

221

Кореспонденція Якова Головацького... — С. 274 (прим. 1).

222

Вони перечислені у кн.: Левицкий І. Є. Галицко-руская библіографія... — Т. 2.

223

Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими в Венгрии. — Киев, 1874.

224

Така Конгрегація для справ східних церков (Congregatio pro ecclesia orientali) була справді створена у 1917 р., за понтифікату Бенедикта XV.

225

Терлецький поділяв цю думку разом зі своїм товаришем по зброї Міхалом Чайковським. Біограф останнього стверджував: “Згідно з історичними теоріями Чайковського, причиною занепаду Польщі було її відділення від спільного інтересу слов’ян і від слов’ян узагалі. В результаті цього вона волочилась, сказати б, у хвості західноєвропейської політики і стала іграшкою в руках німців та інших європейських держав. Аби виправити цю віковічну помилку, треба було наблизитися до слов’ян”. — Rawita-Gawroński F. Michał Czaykowski (Sadyk-Pasza). Jego życie, działalność wojskowa i literacka. — Wyd. 2-е. — St. Petersburg, 1901. — S. 36.

226

Концепція Терлецького щодо російської історії разюче нагадує аргументацію Астольфа де Кустіна (див.: Custine de Astolphe. La Russie en 1839 (1843)). Терлецький не покликається на де Кустіна, але я переконаний, що він черпав свої аргументи з цієї відомої і широко обговорюваної книги.

227

Див.: Duchiński F.-H. (de Kiew). Peuples Aryâs et Tourans, Agriculteurs et Nomades. Nécessité des réformes dans l’exposition de 1’histoire des peuples Aryâs-Européens et Tourans, particulièrement des Slaves et des Moscovites. — Paris, 1864.

228

Варто відзначити, що коли 1907 р. галицький митрополит Андрей Шептицький розпочав свою сміливу унійну акцію в Росії, він також мав намір оперти її частково на старовірах. Див.: Korolevskij С. Métropolite André Szeptyckyj, 1865–1944 // Opera Theologicae Societatis Scientificae Ucrainorum. — Romae, 1964. — Vol. 16–17. — P. 192 й наступні.

229

Сам контекст наводить на думку, що посилання на “багатьох католиків”, які, за Терлецьким, плекали мрійливі думки про майбутнє повернення Росії, було прихованою полемікою з певними колами римської курії.

230

Трансакція, про яку згадує Терлецький, — це конкордат між