Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— А якщо вони їх виріжуть?

— Ми дізнаємося про це і потім перевіримо сам жучок, дроном. Дізнаємося вирізали його чи з'їв хижак. Знаєш, там же пропадали навіть навчені військові, які спеціально йшли і були добре озброєні.

— Хто там живе? Урси?

— Як же, зграя шакалів. Як на мене це небезпечніше за урс.

— Це точно. Спасибі що повернув каблучку.

Уранці на тренуванні тренер дивився на мене похмуро. Синяк було добре видно і вилиця була трохи припухло. Притому що я не збирала волосся, а перекинула його на один бік, щоб частково закрити обличчя. На Альфреда Аяк навіть не думав, бо той дбайливо мене притримував поки йшли до роздягалень. А на тренуванні крутився поблизу.

— Що у вас сталося?

— У нас ні чого.

— Хто тоді тебе так? І за що?

— Хотіла б я знати за що, — сказала тихо.

— Мені варто втрутитися?

— Ні, — сказав Альфред тихо і зовсім тихо щось сказав тренеру на вухо.

Тренер якось хижо і водночас задоволено посміхнувся.

— Сподіваюся, так і буде. Ізабелло, збери волосся в гульку, а то ризикуєш його повисмикувати.

Після залу знайшла салон краси і попросила майстра нафарбувати мене так, щоб синця було не видно. Довелося пофотографувати ще трохи косметику, якою користувалися, і ввечері зайти купити засіб для зняття водостійкого макіяжу. Обіцяли що макіяж протримається ідеально до пізнього вечора і водою не змиється. Тільки після цього зателефонувала по відео чату Антуану.

— Привіт молодята, — сказала з усмішкою, якраз дісталася до кафе.

Олександр ще ввечері написав, що відвезуть мене на екскурсію на завод зранку. А з Антуаном не встигла поспілкуватися. Учора вони закрилися в себе. А вранці я пішла рано. Поки мої охоронці замовляли і чекали на наш сніданок, я вирішила поспілкуватися з наставником.

— Привіт, — сказав Антуан з посмішкою, — спасибі за подарунок. Нам дуже сподобалося. А ти на роботу сьогодні збираєшся?

— А ти записку і документи не знаходив уранці?

— Знаходив, то ти відразу зранку?

— Угу. Обіцяли відвезти і привезти. Я попросила Нейтана віддати мою машину в фарбування, мене рожевий колір уже конкретно дратує.

— Не сперечаюся, ти його і в дитинстві не любила. Документи він переоформить. Хлопців береш із собою?

— Куди я без них, — сказала награно сумно, хлопці посміхнулися як і Антуан, — ти без мене впораєшся? Якщо що Герман добре справляється з балакучими арканянами.

— Врахую. А чому в мене таке відчуття, що поки мене не було, щось сталося?

— У сенсі?

— Братик мій і племінниця трохи нервові.

— Може, не виспалися?

— Ізо, а давно ти стала фарбуватися так професійно?

— Я? Та ніколи в житті. Це все майстер у салоні. Я ж типу на екскурсію їду, потрібно нормально виглядати. А я якось після тренування рано вранці не дуже виглядаю.

— Угу, — не повірив наставник, — а чого в тебе на вилиці?

— Синяк, з однокласником у суботу зустрілася. Ти його навіть пам'ятаєш, Нірман звали.

— Пам'ятаю я скотину цю, ви з ним билися дуже сильно. Так це він тебе. А що Альфред?

— Мило поспілкувався з ним, — сказала я з усмішкою.

— У сенсі вбив?

— Не зовсім. У нього запитай, що він із прийомним батьком придумали. Мені сніданок принесли.

— Увечері від нормальної розмови не відкрутишся.

Я тільки посміхнулася і відключила відеозв'язок.

— Мені б ще щось для заспокоєння нервів, увечері.

Хлопці якось дивно переглянулися і посміхнулися.

— Що придумали?

— Так від нервів у вас хлопець є.

Я посміхнулася, зрозумівши, на що вони натякають. Так, із такою терапією точно не до поганих думок.