Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Амрел. Його ім’я — Амрел.

Еріон сидів у тиші, відчуваючи, як ім’я Амрел і його енергія тепер стали частиною нього. Але він розумів, що це лише перший крок. Зосередившись, він підняв руку, щоб відчути кільце на іншій руці — Кільце Тіней. Воно було поруч, мовчазне і майже непомітне, але тепер він розумів, що і цей артефакт має свій голос і свою історію. Йому потрібно було звернутися до нього так само, як він зробив із Тінерізом і Амрелом.

Закривши очі, Еріон зосередився лише на Кільці Тіней. Він дозволив своїй свідомості зануритися в його енергію. Як і раніше, всі звуки навколо згасли, залишаючи лише тишу. Але цього разу тиша була іншою — густою, важкою, ніби вона поглинала світло і звук. Еріон відчував, як темрява обтікає його думки, немов обіймає, і всередині цього абсолютного мороку він почув звук. Спершу тихий і майже нерозбірливий, він швидко набирав сили, перетворюючись на шепіт.

— Ти шукаєш мене? — запитав голос, низький і в’язкий, як рідкий дим.

Еріон відчув, як по його тілу пробігли мурашки. Він подумки відповів:

— Так. Я хочу знати твоє ім’я. Чи визнаєш ти мене своїм володарем?

Голос засміявся. Це не був звичайний сміх — він звучав глибоко, немов відлуння зсередини бездонної печери. Але в ньому не було ворожості, тільки якась дивна впевненість.

— Ти вже є моїм володарем, — сказав голос. — Але моє ім’я не для тих, хто слабкий духом. Чи впевнений ти, що хочеш знати його? Бо ім’я моє — це тінь у твоєму серці, це страх і спокій одночасно.

Еріон твердо кивнув.

— Назви себе.

Відповідь була миттєвою. Голос прорізав тишу, називаючи ім’я:

— Умбра. Я — тінь, я — сховище секретів, я — те, що приховане від очей, але завжди поруч. Якщо ти чуєш мене, значить, ти вже глибоко в моїй владі. Але ти здатний нести цю силу.

Раптово Еріон відчув хвилю енергії, що пройшла крізь його тіло. Вона була м’якою, але впевненою, немов саме Кільце Тіней підтверджувало свої слова. Голос зник, залишаючи по собі відчуття завершеності.

Еріон відкрив очі й вдихнув. Його серце калатало, але він відчував, як важливий бар’єр всередині нього зруйнувався. Він більше не боявся артефактів, які носив. Вони були частиною його, і тепер їхні імена — Тінеріз, Амрел і Умбра — звучали в його свідомості, ніби імена давніх союзників.

Меліра, яка спостерігала за ним увесь цей час, зробила крок уперед. Її обличчя було стривоженим, але в очах блищала гордість.

— Ти зміг, — сказала вона тихо, нахиляючись до нього. — Ти знайшов імена. Тепер усе має змінитися.

Еріон кивнув, усе ще намагаючись зібрати думки.

— Це дивно, Меліро, — сказав він після паузи. — Я зрозумів, чому це сталося так швидко. Вони схожі між собою. Всі три артефакти… вони колись були одним цілим. Тому їхні голоси знайомі, тому я зміг їх почути.

Меліра задумалася, її погляд став замисленим.

— Це має сенс, — відповіла вона. — Об’єднання артефактів — це не просто легенда. Якщо вони дійсно були одним цілим, можливо, твоє завдання — повернути їм цілісність. Але що це означатиме для тебе?

Еріон зітхнув і обвів її поглядом.

— Я не знаю. Але якщо це шлях до порятунку моїх друзів, то я пройду його до кінця.

Еріон глибоко вдихнув, сідаючи рівніше, і сконцентрував свою увагу на артефактах, які тепер були частиною його сутності. Він заплющив очі, зосередившись на внутрішній темряві, яка об’єднувала Тінеріз, Амрел і Умбру. Йому хотілося звернутися до всіх трьох одночасно, сподіваючись почути їхні голоси і зрозуміти, як вони працюють разом.

Спершу нічого не сталося. Він чекав, намагаючись не поспішати, не втрачати рівноваги. Але раптом, крізь напружену тишу, він почув знайомий голос. Це був голос Тінеріза, сильний, впевнений і холодний, але тепер у ньому звучала якась нова глибина, ніби за ним стояли ще дві невидимі сутності.

— Я буду їхнім голосом, — промовив Тінеріз, його слова відлунювалися в голові Еріона. — Я говоритиму від імені трьох. Ти вже знаєш мене, тому так буде легше.

Еріон відкрив очі, поглянувши на Меліру, яка мовчки спостерігала за ним збоку. Її обличчя виражало цікавість і обережність. Він повернувся до внутрішнього діалогу, трохи збентежений, але водночас полегшено зітхнув. Тінеріза він знав найдовше, і це приносило певну впевненість.

— Гаразд, якщо ти будеш їхнім голосом, — подумки звернувся він, — тоді скажи мені: як мені опанувати силу, яку вони дали? Я повинен врятувати своїх друзів, і для цього мені потрібно повністю зрозуміти те, чим я володію.

Голос Тінеріза змінився, ставши глибшим, і в ньому з’явилися нотки нетерпіння.

— Я потребую крові.

Еріон лише усміхнувся, цей запит не був для нього новим.

— Знову? — жартівливо промовив він. — Ти вже пив мою кров. Вона тобі так сподобалася?

Тінеріз відповів спокійно, але в його словах вчувалася залізна незмінність:

— Темрява вимагає жертви, навіть якщо ти звик до цього. Без твоєї крові ми не можемо показати тобі, як керувати тим, що ти маєш. Це необхідність.