Читати книгу - "Стів Джобс"

деспотичним обмеженням у сто пісень, у нього були всі ознаки того, що його «зліпили» на догоду всім сторонам, - а це зовсім не відповідало критеріям роботи Джобса. Замість того щоб апаратне і програмне забезпечення та наповнення контролювала одна компанія, докупи сплелися всі — і Motorola, і Apple, і безпровіднико-вий оператор Cingular. «І це називається телефоном майбутнього?!» - висміяв винахід оглядач Wired просто на першій сторінці у листопаді 2005 року.

Джобс скаженів. «Мене нудить від співпраці з тупими компаніями типу Motorola, — сказав він Тоні Фейделу й іншим на зборах, де вони обговорювали iPod. — Робімо це самі». Він помітив дещо дивне на ринку мобільних телефонів: вони нікуди не годилися, як свого часу портативні музичні плеєри.

— Ми всі збиралися разом і скаржилися, наскільки нам обридли наші телефони, — пригадує Фейдел. — Вони були занадто складними. В них були деякі функції, яких ніхто не міг допетрати. Включно з телефонною книгою, до речі, просто архізаплутано.

Джордж Райлі, позаштатний юрист компанії Apple, розповідає, як сидів на зборах, що стосувалися правових питань, і Джобсу раптом ставало нудно, він хапав мобілку Райлі й починав тицяти пальцем у все, що вважав там тупим. Так команда Джобса захопилася ідеєю створити телефон, котрим усім хотілося б користуватися.

— То було найкращою мотивацією, — зізнався пізніше Стів.

Іншою мотивацією був потенційний ринок. За 2005 рік понад

825 мільйонів мобілок знайгшіи своїх власників — від учительок граматики до бабусь. Оскільки більшість телефонів були простакуватими, залишалася незайнята ніша для першокласного хітово-го продукту. Так само, як це було на ринку портативних музичних плеєрів. Спочатку Джобс довірив проект групі, яка працювала над безпровідниковою базовою станцією AirPort, пояснюючи це тим, що телефон — також безпровідникова штука. Але згодом він зрозумів, що загалом це — побутовий пристрій, як і iPod, тому переадресував завдання Фейделу та його команді.

Спершу вони хотіли модифікувати iPod. Спробували використати айподівський шукач-кружечок для гортання телефонних опцій, а також для набору номера без клавіатури. Виявилося — незручно.

— У нас виникало безліч труднощів у намаганні пристосувати шукач-кружечок, особливо в наборі номерів, - оглядається в минуле Фейдел. - Це було прикро.

Прокручувати записник було легко, але вносити будь-які дані -просто жахливо. Розробники намагалися переконати себе, що користувачі переважно телефонуватимуть тим, хто вже внесений у книгу, але це було нікчемним виправданням.

у той самий час в Apple працювали над іншим проектом: таємною спробою створити планшетний комп’ютер. 2005 року ідеї перетнулися: суть планшета вселилася в телефон. Іншими словами, ідея комп’ютера iPad фактично з’явилася першою і допомогла надати форму телефону iPhone.

Мультидотик

Один з інженерів-розробників планшетного комп’ютера для Microsoft, одружений зі спільною подругою Лорін і Стіва Джобса, запросив їх на вечерю з нагоди свого п’ятдесятиріччя. Він також запросив Білла та Мелінду Ґейтс. Джобс пішов неохоче.

— Стів був досить привітним до мене під час вечері, — згадує Ґейтс, але сам він був «не особливо привітним» до винуватця свята.

Ґейтсу надокучало, що той постійно базікав про планшет, котрий він розробив для Microsoft. «Він на нас працює і розпатякує інтелектуальну власність», — вдається в подробиці Ґейтс. Джобсу це теж набррідло і спровокувало наслідки, яких Ґейтс і боявся. Як пригадував Джобс:

- Цей чувак дражнив мене тим, як Мсгада^ повністю змінить світ завдяки своєму програмному забезпеченню для планшетного персонального комп’ютера, чим знишить ноутбуки, і Apple зобов’язана ліцензувати його програмне забезпечення, розроблене для Microsoft. Але компанія створювала пристрій геть неправильно. Він мав стило. Якщо в тебе є стило, тобі гаплик. Під час вечері він, напевно, разів із десять згадував про це. Мене вернуло від його розмови. Тому коли я повернувся додому, то сказав: «Грім із ним, покажемо йому, яким має бути справжній планшет!».

Наступного дня Джобс прийшов на роботу, зібрав свою команду і сказав: «Я хочу зробити планшет. Без клавіатури і стріло». Користувачі могли б друкувати на ньому, торкаючись екрана пучками пальців. Це означало, що монітор мав володіти властивістю, яка пізніше стала відомою як multi-touch — мультидотик — здатність обробляти безліч уводів інформації одночасно. «То що, хлопці, можете розробити для мене мультидотиковий, мультичутливий дисплей?» — запитав Джобс. їм знадобрілося на це півроку, та зрештою вони показали ще сирий, але робочий прототип.

Джоні Айв трохи по-іншому пам’ятає, як був розроблений мультидотиковий екран. Він сказав, що його дизайнерська команда вже працювала над мультидотиковим уводом інформації для сенсорних площин комп’ютера МасВоок Pro, і хлопці думали над тим, як можна перенести цю можливість на комп’ютерний екран. За допомогою проектора вони показали, яким він буде на вигляд. «Ця штука все змінить», — сказав Айв своїй команді. Але він не поспішав показувати розробку Джобсу, особливо через те, що його люди працювали над нею у вільний час, і він не хотів розвіяти їхнього ентузіазму.

— А все тому, що Стів занадто швидко дає оцінку. Тому я не показую йому розробки в присутності інших людей, — каже Айв. — Він може сказати; «Це лайно!» — й поховати ідею. Я відчуваю, що ідеї ще вразливі, тому намагаюся поводитися з ними делікатно, поки вони в розробці. Я розумів, якщо він розізлиться, це буде дуже сумно, бо я знав, наскільки це важливо.

Айв улаштував презентацію для Стіва у своїй конференц-залі приватно, знаючи, що той навряд чи різко критикуватиме ідею, не маючи довкола слухачів. На щастя, вона йому сподобалася. «Це — майбутнє», — торжествував Джобс.

Це була насправді така гарна ідея, що Стів зрозумів, як розв’язати проблему зі створенням інтерфейсу для ймовірного телефону. І той проект був набагато важливішим, тож він відклав у часі розробку планшета, а мультидотиковий інтерфейс застосували на екранчику телефонного розміру.

— Якщо він працюватиме на телефоні, — сказав Джобс, — я знав, що ми зможемо повернутися й застосувати його на планшеті.

Джобс скликав Фейдела, Рубінштайна та Шиллера на таємні збори в конференц-залі дизайн-студії, де Айв провів демонстрацію мультидотикового екрана. «Ух ти!» — промовив Фейдел. Усі були в захваті від сенсорної технології, але сумнівалися, чи працюватиме вона на мобільнику. Вони вирішили прямувати далі двома шляхами: Р1 — кодова назва телефону з шукачем-кружечком, як у iPod, Р2 — нової альтернативної моделі з мультидотиковим екраном.

Невеличка компанія у Делавері під назвою FingerWorks уже запустила лінію з виробництва мультидотикових сенсорних площин.